Спогади захисника каменоломень Аджимушкая Шайдурова | Історичний документ

«На початку оборони командуванням було прийнято рішення про нічної вилазки. До цього часу зброю було не у всіх захисників катакомб.

Збройні підрозділи вийшли з катакомб, зосередилися для атаки і стрімким ударом з криком «ура!» кинулися вперед.

Удар був настільки сильним і раптовим, що німці в паніці відступили. Утримати захоплену місцевість ми не могли і відійшли в катакомби, захопивши зброю, боєприпаси, трохи продуктів і, головне, поповнивши запаси води.

На початку оборони були проведені ще дві або три вилазки вдень, мета яких була порушити блокування нас німцями і тримати ворога в напрузі. А головне — постаратися захопити трофейну зброю і боєприпаси».

«Багато серед нас учасників оборони Одеси, вони розповідали про героїзм і мужність наших військ при цій обороні.

Два рази надсилалися радіограми Верховному Головнокомандувачу і Генеральному штабу про рішення Керченського гарнізону триматися до останнього бійця. Зміст цих радіограм читалося в урочистій обстановці перед строєм роти…

Запам’яталася мені хороша, задушевна розмова капітана Левицького про справу, яку ми відстоюємо, про Леніна, про те, що все одно Берлін буде взято нашими військами.

У нашій роті кілька разів проводилися комсомольські збори, де розглядалися питання про чітке виконання наказів командування про зміст зброї в хорошому стані»

Аджимушкайцы залишилися в Криму одні. Про це постійно нагадує гугнявий голос, що доноситься з гучномовців, які отруйними грибами виросли навколо катакомб.Спогади захисника каменоломень Аджимушкая Шайдурова | Історичний документ

Нарівні з бойовими сутичками, газовими атаками, боротьбою за воду та їжу це був ще один фронт Аджимушкайской оборони. Психологічна війна.

«Люди почали вмирати в сні, засипали і не прокидалися… Так помер мій товариш молодший лейтенант Петро Петрович Новокшапов. Засинаючи, він скаржився мені, що йому дуже холодно, попросив накрити його шинелями, сам згорнувся калачиком.

Так загинув і лейтенант Георгій Почхуа з Тбілісі. Ховати загиблих у нас до цього часу вже не було сил. Загиблих загортали в плащ-палатку, клали в кут катакомб і закладали камінням.

Грузина Георгія Почхуа поховали, загорнувши його в бурку, яка весь час була з ним».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: