«Ні, ми не відсиджувалися в підземному гарнізоні, а діяли. Пригадую, як наприкінці червня полковник Ягунов наказав нам зробити вилазку в стан ворога. На бойове завдання нас вирушило семеро — три минометчика, три кулеметника і автоматник (це був я). Опівночі на відкриту позицію першими вибралися кулеметники.
Але хтось з них поквапився — передчасно відкрив вогонь, виявивши себе. Ворог скористався цим. Командир кулеметників був поранений. Ми віднесли його в амбразуру, звідки пораненого переправили в підземний госпіталь.
Здавалося, бойова операція почала зриватися на самому початку. І все ж ми продовжували її. Мета цієї вилазки — дістати зброю, боєприпаси, продукти харчування.
Мої товариші підготували ящики з мінами, встановили міномет. Тільки приготувалися відкрити вогонь, як раптом біля нас впала німецька граната. Вона завалилася між каменів, потім вибухнула. На щастя, всі ми відбулися легкими пораненнями. Осколок зачепив і мене — в брову.
Неподалік з дзоту безперервно строчив німецький кулемет.
— Вперед! — скомандував я сам собі і по-пластунськи поповз до ворожого дзота.
По камінню повзти неймовірно важко. А тут ще ліворуч, з Царського кургану, німці періодично висвітлюють місцевість ракетами. Ось вже близько дзот, кулі свистять над головою, не даючи її підняти.
Раптом кулемет чомусь замовк — то фашисти стрічку міняли, то у них щось заїло. В цей момент я жбурнув одну гранату, іншу…
Командування підземного гарнізону ні на хвилину не залишала спроб налагодити прямий контакт з Великою землею. Одні розвідгрупи посилалися на зв’язок з партизанами в Старокримського лісу, інші — через протоку на Тамань.
У червні пішли на Тамань і дві розвідгрупи шепетівських розвідників. До складу першої входили П. Піголь, Р. Куземкин, Буянов, П. Якимів, до складу іншого — А. Кокуровский, 3. Хмельничий, Ст. Кропивко. Вони не повернулися, ймовірно, загинули в бою.
Йшли, щоб пробитися до Великої землі, розвідники-зв’язкові — і не поверталися. Йшли в ефір позивні підземної рації — і залишалися без відповіді.
Тим часом командування наших військ на Тамані також робила спроби висадити десантні групи, вийти на зв’язок з героями Аджимушкая. Одночасно він уважно стежив за підготовкою фашистів до десанту на Кубань.