Союз Ватикану з фашизмом | Історичний документ

На полях Європи ще вирувала перша світова війна. Мільйони людей гинули від куль і снарядів, голоду та епідемій.

Над суворим Петербургом, білокам’яній Москвою, древнім Києвом, над великими і малими містами і селами, гірськими аулами і кишлаками вже високо піднялося та ширився заграва Великої Жовтневої соціалістичної революції — предвестницы нової ери в житті трудящих мас всього світу.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції, зростання революційного руху в Європі викликали серйозну тривогу у папській столиці. Надаючи вирішальне значення військового поразки Радянської Росії, Ватикан надавав величезну допомогу імперіалістам-інтервентам і білогвардійським арміях Колчака і Денікіна. Папська курія вимагала консолідації та узгоджених дій усіх буржуазних урядів і реакційних сил перед обличчям «червоної небезпеки».

Після краху надій на повалення влади робітників і селян силами зовнішньої і внутрішньої контрреволюції Ватикан приступив до пошуків нових шляхів і засобів для «стримування більшовизму».

Виступаючи глашатаєм боротьби проти комунізму, папа Бенедикт XV виходив з того, що падіння царизму, а також впливу російської православної церкви на народні маси допоможе Ватикану посилити свої позиції на Сході, поширити католицизм серед українського, білоруського і російського населення.

Для втілення в життя планів окатоличення «східних земель» «апостольська столиця створила спеціальну Конгрегацію у справах східної церкви, яка стала на довгі роки центром антикомуністичної діяльності клерикалів. Більше 30 років очолював Конгрегацію затятий ворог Радянського держави кардинал Ежен Тиссеран, в минулому офіцер французького генерального штабу, професійний військовий розвідник.

Союз Ватикану з фашизмом | Історичний документ

Ватикан потребував союзника, здатного не тільки захистити експлуататорів від прийдешньої революції, і з вогнем і мечем виступити проти першої в світі Країни Рад. Такого він знайшов союзника в фашизмі. Ватикан бачив у ньому захисника і рятівника дорогих для духовенства капіталістичних порядків і привілеїв, а також найбільших церковних багатств. Ось чому папський престол з непідробною радістю зустрів прихід до влади в Італії фашистського диктатора Беніто Муссоліні.

Ось чому сановники Ватикану влаштували йому пишні зустрічі р шумні «свята подяки», а папа Пій ХІ назвав кривавого дуче «людиною, який був посланий провидінням» і нагородив його орденом Золотої шпори

Католицька церква відкрито схвалила розбійницьке напад італійських фашистів на беззбройну Абіссінію. Звертаючись до військ, які вирушали на фронт, кардинал Шустер говорив: «З божою допомогою приймемось за справу всі, як один. Виконаємо наш обов’язок патріотів і католиків. Це особливо важливо зараз, коли італійське прапор на абіссінських плоскогір’ях означає тріумф хреста господнього»

Прославляючи дуче, ватиканські ієрархи порівнювали його з імператорами Цезарем і Серпнем, благословляли його фашистську партію і уряд, а декан Священної колегії кардинал Ваннутели в інтерв’ю американському кореспондентові Стратту навіть назвав себе гарячим прихильником Муссоліні.

Перемога фашизму тільки в Італії не задовольняла ватиканську верхівку. І тому її погляди були звернені до Німеччини, де возглавляема Адольфом Гітлером кліка озвірілих нацистів наполегливо рвалася до влади. «Німеччина повинна стати мечем католицької церкви», — говорив ще на початку двадцятого століття папа Лев XIII, порівнюючи німецького імператора Вільгельма II з Карлом Великим.

З допомогою Вільгельма глава католицької церкви розраховував кинути весь «цивілізовані світ до підніжжя Христа», з допомогою німецької армії раз і назавжди покінчити з соціалістичними атеїстичними ідеями.

До цієї ж цілі, але замінивши імператора зловісним фюрером, прагнув і папа Пій XI.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь