20 березня 1913 року на світ з’явився Іван Степанович Глухів. У 1922 році зміг закінчити перший клас. В часи роботи на Іжевського металургійному заводі , у вечірній школі закінчив 3 класи. Пізніше працював у «Удмуртстрое». Де б не трудився він, а туга по селу брала гору. У 1934 році він приїхав у колгосп «Схід». У 1939 році розпочалася Друга світова війна, не міг тоді Іван Степанович і припустити що незабаром війна дійде і до нашого порога.
Перше бойове завдання Глухова
Бойовий шлях Глухова розпочався 1 червня 1941 року він був призваний в Радянську Армію. До початку Великої Вітчизняної війни він побував на Онезькім озері, в Петрозаводську, плив по річці Свір до міста Вычегда. По дорозі на Тихвин дізнався про початок війни. Цим же ешелоном прибув під місто Пушкін в той момент, коли ворог рвався до Ленінграду. Незабаром його полк був передислокований під Новгород.
Засіли біля одного населеного пункту ворожі кулеметники заважали нашим воїнам просуватися. У цей момент Глухів отримав бойове завдання: знищити кулеметну точку ворога.
Захопивши автомат, дві протитанкові та дві ручні гранати, він рушив на виконання завдання. Подолавши нейтральну смугу, Іван опинився в безпосередній близькості з ворожим кулеметом. Притиснувшись до землі, сміливець рухався по городньої борозні прямо до кулемета.
Фашисти використовували для своєї комірки занедбану картопляну яму. Коли до ями залишилося 6-7 метрів, Глухів кинув туди протитанкову гранату. Пролунав оглушливий вибух. Потім він кинув другу гранату, вибух повторився. Настала мертва тиша. У цей час Іван ривком рушив на край ями і з занесеної гранатою крикнув: «Руки вгору!». Але відповіді не послідувало: 8 фашистів були мертві.
За ці бойові дії Глухів отримав медаль «За відвагу».
Група захоплення радянських розвідників дала відсіч фашистам
15 грудня 1942 року наш герой отримав поранення. А його рідним прийшла похоронна про його загибель. Але то була гірка помилка.
До весни 1944 року єдиний ділянку фронту на Західному напрямку, висунувся на схід, знаходився між Вітебськом і Жлобіном Гомельської області. Південніше Вітебська, де був Іван Глухів, оборонялися 33-й та 406-й піхотні полки і 14-я стрілецька дивізія німців, утримуючи за собою окраїну Бураки і Черкаси. Тут вогнева міць ворога була абсолютно невідома. Потрібен був полонений у районі Слобода-2. Для виконання цього завдання була підібрана група розвідників, куди входив і Іван Глухів.
Після вивчення переднього краю противника старший розвідки доповів командирові дивізії про готовність розвідки.
— Дійте! — наказав командир.
В ніч з 2 на 3 квітня 1944 року розвідники на чолі зі старшим сержантом Дюпиным перескочили через бруствер наших траншей і незабаром зникли в глухий темряві. Іван рухався з правого флангу, охороняючи групу захоплення. До 12 години розвідники рухалися до лінії оборони ворога.
Добре вивчений передній край супротивника дав можливість розвідникам швидко орієнтуватися в обстановці.
Розвідники скоро опинилися на бруствері траншей противника. Німці помітили їх і, не відкриваючи вогню, стали тікати зі своїх траншей, залишивши зброю. Цим скористалася група захоплення. Нагнавши одного фашиста – єфрейтора, вони швидко зім’яли його і, не давши опам’ятатися, заштовхали йому в рот кляп. В цей час старший сержант Дюпин напав на іншого кулемет і відвернув німців на себе. Зав’язався бій.
Група захоплення стала відходити до своєї оборони. Однак гітлерівці схаменулися та повернули на виручку фріца. Глухів розгадав намір німців і зустрів їх вогнем з автомата і гранатами, убивши чотирьох фашистів. А коли наблизився інший німець, Глухів вдарив прикладом автомата йому в голову. Але приклад зламався. Тут підоспів до Глухова другий гітлерівець, на допомогу підскочив розвідник Соломін і ударом приклада збив німця. Третій німецький солдат наполягав і намагався зупинити групу захоплення, підкрадається до нього розвідник Зозуля в упор вбив його автоматною чергою.
Під час відходу наших розвідників до своєї обороні німецькі артилеристи відкрили вогонь, але було пізно. Розвідники вже наближалися до своїх.
Перше форсування річки Німан
Переслідуваний нашими частинами противник спішно будував оборонні споруди на підступах до Каунасу. Стрілецька дивізія, де служив гвардії старший сержант Глухов, з боями підійшла до річки Німан.
Тут зав’язалися запеклі і затяжні бої. Фашисти сильно зміцнили водний рубіж, його нашим військам відразу не вдалося форсувати.
Івана Глухова викликав до себе командир розвідроти капітан Мартинов. Розмова між бойовими друзями був коротким:
— Треба дізнатися сили противника.
— Йти у розвідку? — здогадався Глухав.
— Так. В розвідку,— підтвердив Мартинов.
Як завжди, розвідники перед виходом ведуть ретельне спостереження за противником, за його переднім краєм. У розвідках Глухів виявляв винахідливість і мужність. Так було і на цей раз.
Раптом дівчина прибігла неспокійна і просила терміново піти, так як німецькі радисти прибутку для ліквідації передавальної рації. І тут же дівчина повідомила про таємницю, яку так довго шукали радянські воїни,— про підводному мосту.
Віддалившись на 2 кілометри від місця свого укриття, як вказала дівчина, розвідники виявили підводний міст на глибині 20 сантиметрів. Про мосту негайно передали в штаб дивізії. За цими даними, міст був зруйнований і шляхи підвозу ворога були відрізані.
Тільки на 11-й день розвідники повернулися в частину, оброслі, схудлі, але бадьорі і повні рішучості до подвигів.
Хто була ця дівчина — для всіх залишилося загадкою. Але вона зробила подвиг, гідний нагородження.
У листопаді 1945 року Іван Степанович демобілізувався і приїхав у село Ильнеш. Бувалого воїна в колгоспі призначили бригадиром.