Солдат в госпіталі | Історичний документ

Взвод гвардії сержанта Лапушкіна одним з перших в полку, і навіть в дивізії, форсував Десну. Вогнем і прикладом бійці розширювали клаптик вирваною у ворога землі, іменований на військовій мові звучно і грізно — плацдарм. Залягли сміливці — не підняти голови: густо і щільно била німецька артилерія. Єдина надія — кидком вирватися з смуги вогню. Філіп різко скочив на ноги, махнув рукою взводу і з криком «Вперед!», пригинаючись, попрямував вперед. В цю мить здибилася перед ним земля, хвиля гарячого повітря опалила особа, кинула в бік…

У госпіталі Лапушкін виявився легким поранення і контузії. Прокидався по-старечому рано. Хотілося в ранковій тиші хоча б подумки побувати вдома: подивитися на матір з братом, збігати в МТС і на річку Нерлицу, побачитися з Вірою… Ось він сидить за обіднім столом, слухає співучий бабусин голос. А ось крокує по свіжій оранці назустріч трактора — хто там, за його важелями?..

Потім хто-небудь з поранених кричав уві сні, когось кликав, і уявне зникало. Найчастіше метався в гарячці забинтований сусід Філіпа. Сильно пахло ліками. Після сніданку наступав млосний день. Так минув тиждень. Лапушкін більше лежав з закритими очима: думав, пригадував. Дивовижний дар природи — пам’ять! Вона повертає людину до давно минулих і недавно минулим справ і подій у його житті, змушує знову і знову пережити і перечувствовать те, що вже не раз пережито і перечувствовано.

Після контузії

Одного разу, в один з таких днів, прокинувшись після «тихої години», Філіп почув слабкий голос сусіда по ліжку:

— Всю ніч Артемка кликав. Дружок, чи що?
— Артемка, кажеш, кликав? — Лапушкін раптом спохмурнів, довго мовчав.— Не докличешся тепер Артемки… Лист нещодавно від рідних отримав. Пишуть: загинув Артемко в бою за Суми. Там і похований. Разом з ним по чужих садках лазили і в школі навчалися, пасли коней, на тракторах працювали. Його на день раніше в танкові війська закликали.
— Виходить, разом місто Суми брали, а зустрітися не довелося,— промовив сусід.
— Виходить, так.

Лапушкін зітхнув і помовчав, викликаючи в зорової пам’яті друга — такою, як бачив його в день проводів на фронт. І сам не помітив, як почав неквапливо розповідати:

— Минулого літа готувалися ремонтувати трактори до жнив. А чим ремонтувати? Іржавого болта не знайдеш. Послав бригадир мене, Артема і слюсаря з МТС Федора списаній до трактора, що давно вже стояв біля села Давидово. Як кажуть, на безриб’ї і рак — риба. Вирушили після обіду. До місця прийшли в сутінках. Обійшли всі поля поблизу села — ні трактора. А вже ніч. Вирішили переспати в копиці торішньої соломи. Я заліз нагору і відразу заснув. Раптом чую: якась метушня, лайка, потім слова розібрав: «Дивись, як вырядились, фашисти прокляті! І на нашу чешуть без запинки».— «А як же, без маскировочки їм не можна».

Розвідники-диверсанти

Зрозумів я, нас прийняли за диверсантів, а за розмови здогадався: Артема з Федором вже прихопили у копиці. Знову чую: «Третього шукайте третього! Чинити опір буде — вила в бік. Та гляди, щоб не пальнув». Сон, звичайно, ніби рукою смахнуло. Волосся дибки. І не зрозумію, з якого боку розмова. «Та що він, голка? Шукайте краще. Шарьте вилами». Хотів було відгукнутися. Та що толку — Артем з Федором мабуть відгукнулися, але їм не повірили. Але і сидіти мовчки небезпечно вила в бік схлопочешь ні за що ні про що.

Солдат в госпіталі | Історичний документ

Лапушкін, закінчивши свою розповідь, задумався, потім подивився на сусіда; той, склавши на грудях руки, лежав тихо і смирно. Філіп, спершись на лікоть, нахилився, уважно подивився на його заросле обличчя з щільно стиснутими синіми губами і відсахнувся. Лапушкіна охопило жаром і холодним потом. Як був у ліжку в натільній білизні, так і, не одягаючись, вискочив до чергового лікаря.

— Виписуйте!.. Виписуйте мене на фронт, на передову!
— Заспокойтеся. Що сталося?..

Філіп плутано пояснив, у чому справа, і лікар, залишивши його одного, стрімголов кинувся в палату. Трохи пізніше, присівши на ліжко до Лапушкину, лікар сказав:

— Тут кожен день від ран вмирають. Що робити… Ви ж фронтовик.
— А я не хочу ось так,— запально промовив гвардії сержант.— Якщо загинути, то краще там і відразу.
— Ну, добре, добре. Заспокойтеся. Через тиждень вас випишемо.

Вранці наступного дня гвардії сержанта Лапушкіна в госпіталі вже не було. А до вечора він без праці розшукав свій полк.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: