Війна, яка прийшла до нас несподівано і віроломно застала зненацька все населення величезної країни. Не винятком були і прості солдати.
Суботнього вечора 21 червня 1941 року Петро Михайлович Нємцов дивився в Брестському міському театрі оперету «Весілля в Малинівці» у виконанні артистів Мінського театру. Після вистави по стежці йшов у свою частину.
Близько маленької річечки зняв чоботи, вимив ноги, посидів і ніби серце щось чуяло: перехотілося йти в казарму. Він довго сидів біля річки і повернувся тільки до другої години ночі, приліг на ліжко і прокинувся від страшного гуркоту вибухів.
Він знав своє місце при бойовій тривозі. Моментально одягнувшись і озброївшись, побіг до обозно-речовим складом, щоб вивезти майно полку. По дорозі побачив, як курсанти повискакували на плац в одних трусах і майках, а молодші командири нестямно кричали:
«Назад! Всім одягнутися і озброїтися!»
Офіцерів на плацу поки не було видно. Але бійці 44-го полку, підняті по бойовій тривозі, швидко зорієнтувалися, вийшли з гвинтівками і кинулися на берег Бугу. З даху сусідньої будівлі застрочив в їх бік кулемет.
Нємцов озирнувся» і з жахом помітив, що звідти стріляє німецький кулеметник. Зволікати було не можна. Ще секунда — і фашист знищить бійців. Нємцов ретельно прицілився і вистрілив. Німець прокотився по даху і мішком упав на землю.
На щастя, його помітив богатирського статури українець Олександр Бублик. Підхопив на руки і поніс в укриття. Надії на порятунок у Нємцова не залишалося, але Олександр його заспокоїв: «Не хвилюйся. Я тебе не залишу». Він прийшов до нього вночі і повів до Бугу. Намагаючись не видавати себе, бійці перепливли річку і попрямували на Схід паралельно Варшавському шосе. Багато кілометрів Бублик ніс Нємцова на собі, подекуди вдавалося роздобути селянську підводу.
До бійцям приєднувалися інші відступаючі солдати, і їх вже набралося чоловік п’ятнадцять. Багато було поранено. В одному з колгоспів вони знайшли нову повністю заправленому полуторку. Сіли на неї і ночами їхали по шосе.
Попереду йшли танкові колони німців, а за ними — полуторка з потушенными фарами. Перед Мінськом вони звернули в один з лісів, проїхали кілометрів п’ять і наткнулися на нашу військову частину, командир якої наказав Нємцова та інших поранених відправити на тій же полуторке на станцію, де стояв ешелон з пораненими, а інших зарахував в свою частину.
Близько місяця Нємцов пролежав у госпіталі, потім був направлений в батальйон видужуючих, брав участь у боях під Сталінградом, на Орловсько-Курській дузі, визволяв Київ, з жорстокими боями пройшов по території Польщі, Німеччини, штурмував Берлін і закінчив війну в складі військ маршала В. С. Конєва у столиці Чехословаччини в місті Празі. Його ратні подвиги були відзначені багатьма урядовими нагородами.
Після війни Петро Михайлович працював агрономом, директором радгоспу в Удмуртії.