«Смутним часом» на Русі називають період після смерті Івана Грозного. Він тривав наскільки років. У цей час на Русі відбувалися державні перевороти і бунти, економіка прийшла в занепад. Історики вважають, що початком всього цього стало вбивство свого сина Іваном Грозним. Він убив старшого спадкоємця, прогневавшись на нього. Два інших його сини не могли керувати великою державою. Федір, в силу свого захворювання, не мав великого розуму і потребував опікунство. Інший спадкоємець Дмитро був ще неповнолітнім дитям.
Для управління Руссю було створено раду семи бояр. Хитрий і розважливий Борис Годунов поступово узурпував владу. У 1591 році сталася загадкова смерть царевича Дмитра. Причини його смерті досі залишаються не з’ясованими. Народу повідомили, що молодий царевич смертельно поранив себе ножем, коли з ним трапився епілептичний припадок. Але існує ще й інша версія, за якою Дмитра вбили за наказом Бориса Годунова. Так він очистив собі шлях у владу.
У творі А. Пушкіна «Борис Годунов», у Бориса перед очима весь час миготять «криваві хлопчики». Зі смертю Федора Іоанновича закінчилася правлячу на Русі династію Рюриковичів.
Народ обрав царем Бориса Годунова. З його приходом до влади в Російській державі почалися реформи. Стали зміцнюватися зв’язки з Європою. Йшло освоєння Сибіру і Уралу. Там, а також у південних областях Русі, були побудовані нові міста. Але сильна трирічна засуха підривала довіру до царя.
Почалися бунти в Москві та інших містах. Борис роздає хліб і гроші потерпілим. Але ця благодійна акція не допомогла йому повернути довіру і любов народу. В державі поширюються чутки про чудесне спасіння малолітнього спадкоємця.
Лжедмитрій (Григорій Отреп’єв)
Цим скористався Григорій Отреп’єв. Він оголосив себе царевичем Дмитром. Його підтримали поляки зі своїм Королем Сигізмундом. Король прийняв самозванця і обіцяв йому підтримку, якщо Лжедмитрій (так історики називають Григорія Отреп’єва) стане католиком. Також самозванець пообіцяв віддати полякам Смоленськ та землі біля нього. Він дуже хотів стати царем Всієї Русі.
Річ Посполита, скориставшись смертю Скопіна-Шуйського, знову напала на Русь. Поляки бажали бути головними у слов’янському світі. Армія поляків підійшла до Москви. Російське дворянство зрадило Василя Шуйського. Його насильно відправили у монастир. Після цього утворився «Рада семи бояр». Вони уклали договір з польським королем Сигізмундом III. За цим договором царем Русі мав стати польський князь Владислав. Зрадники-бояри у вересні 1610 року віддали Москви польському генералу Жолкевського. І знову почалися грабежі і насильства по відношенню до російським жителям. Поляки влаштовували публічні страти з найменшого приводу.
Народне ополчення
Шведи теж скористалися слабкістю Російської держави. Вони все більше окупували Північну Русь. Шведська армія спробувала захопити Новгород. Русь втратила вихід до Балтійського моря. У Русі виникла загроза втратити свою незалежність.
В цей смутний час на Русі стався сплеск патріотизму. Люди не хотіли бути поневоленими. З’явилося перше ополчення. Ним керував Ліпанов. Військо ополченців підійшло до Москви. Перед ними було страшне видовище: навколо було тільки попелище. Ліпанов був убитий в бою. Ополчення розпалася. Від нього залишилося лише кілька підрозділів. Ними керував князь Трубецькой. Але поляки не поступалися центр міста і Кремль.
А на півночі країни шведи змовлялися з новгородської знаттю про те, щоб правителем Русі став шведський принц Філіп. Цього не зміг стерпіти Кузьма Мінін-Сухорук. Він закликав народ вступити в ополчення і дати відсіч іноземним завойовникам. Люди вступали у військо ополченців, несли гроші і зброю. Його очолив князь Дмитро Пожарський.
Народне військо складалося не тільки з росіян. До нього входили і представники інших народів, які проживали в той час на території Русі: мордва і казанські татари, чуваші і удмурти. У 1612 році військо ополченців підійшло до стін Москви. Там вони об’єдналися з ополченцями Трубецького. Під їх натиском поляки капітулювали. Це сталося 4 листопада 1612 року. У сучасній Росії цей день є святковим. Він називається Днем Народної Єдності. Мініна і Пожарського пам’ятають і шанують і в наші дні. Їм встановлено пам’ятник у центрі Москви на Красній площі.
Обрання нового царя
У 1613 році Збори дворян, бояр і представників Російської Православної Церкви обрали нового царя. Ним став син митрополита Филоретского Михайло Романів. Молодому царю на той момент було всього 16 років. Він став першим представником руської династії царів та імператорів. На цьому смутний час на Русі закінчилося. Але його наслідки відчувалися в країні ще кілька десятиліть. Були втрачені шляху до Балтійського моря, знизилася чисельність населення, зруйнувалася економіка.