Коротка біографія
Ім’я: Слободан Мілошевич
Роки життя: 20.08 1941 р. – 11.03 2006 р.
Держава: Югославія
Сфера діяльності: Президент Сербії і Югославії
Найбільше досягнення: Етнічні конфлікти і громадянська війна на території Югославії. Президент Сербії з 1987 по 1997 рр. Президент Югославії з 1997 по 2000 роки
Ім’я Слободана Мілошевича давно стало предметом запеклих суперечок між світовими державами. У конфлікт Югославії вступили сили НАТО, і країни-учасниці дотримуються прямо протилежних думок про те, яку роль в етнічному конфлікті зіграв сам президент Мілошевич.
Хоча він зіграв важливу роль у формуванні Соціалістичної партії Сербії, його президентство ознаменувався розпадом Югославії і наступними югославськими війнами, за результат яких він опинився на лаві підсудних у суді ООН в Гаазі. Однак до того, як висунуті йому звинувачення були доведені, він помер у в’язниці. Мілошевич був відповідальний за серію конфліктів, які втягнули Сербію балканські держави-наступники.
Журнал Life в 2010 році включив його ім’я в списку найгірших диктаторів світу. Проте чи так це насправді? Дійсно Мілошевича можна сміливо назвати диктатором? Або ж лише захисником сербів, пригноблених войовничими сусідами?
Біографія
Майбутній лідер Югославії народився 20 серпня 1941 року в бідній родині у місті Пожареваца. Батько — Світозар Мілошевіч — був священнослужителем, також займався викладацькою діяльністю — навчав діточок російській і сербохорватскому мов. Мати — Станіслава Мілошевіч — також працювала вчителькою. Родина (особливо мати) дотримувалися комуністичних поглядів. І в такому дусі виховували синів — Слободана і його брата Борислава.
Сім’я жила непросто — постійні конфлікти батьків незабаром привели до того, що батько кинув дружину і дітей і поїхав. У 1962 році він застрелився в Чорногорії. Мати пішла за колишнім чоловіком і повісилася в 1974 році.
Шкільні роки Слободана пройшли відносно спокійно — навчався він добре, але був одинаком по натурі, компаній уникав. По досягненні повноліття вступив в комуністичну партію Югославії. У 1964 році став студентом Белградського університету.
Після закінчення навчання почав свою трудову діяльність у нафтовій компанії, потім через кілька років перейшов на банківську справу — став директором BEOBANKA. Однак найбільше Мілошевича приваблювала політика — він також був у комуністичній партії, був головою союзу комуністів країни.
У 1987 році в Косово розгорівся етнічний конфлікт між місцевими жителями — сербами і албанцями. Спочатку ці землі належали Сербії. Але албанці почали виганяти православних «сусідів» з їх території. Слободан різко висловився про цей конфлікт, заявивши, що мусульмани-албанці переслідують сербів. Преса і самі албанці тут же оголосили Мілошевича націоналістом. Проте Сербія — найбільша республіка Югославії — не забула цих слів і в 1989 році обрала його президентом країни, що означало наступне — хто керує Сербією, управляє і всієї Югославією.
Його революційна діяльність поширилася далеко і широко. Він почав з заміни урядових чиновників і лідерів інших регіонів своїми власними прихильниками. Отримавши контроль над самими верхніми посадами в уряді, він вніс кілька конституційних поправок, які були схвалені урядами Косово, Воєводини та Сербії. Ці поправки обмежують автономію провінцій і заохочують сербський контроль над поліцією, судами, національною обороною та іноземними справами.
У 1992 році Сербія і Чорногорія створили Союзну Республіку Югославію, що призвело до остаточного демонтажу комуністичної інфраструктури та створення Федеративної Демократичної багатопартійної системи управління. У тому ж році Мілошевич був переобраний на посаду президента Сербії.
Він грав домінуючу роль в Югославській війні. За підтримки сербських бойовиків він вів війну проти Хорватії, Словенії та Боснії, які проголосили свою незалежність. Війна тривала три роки, але марно. Боснійський конфлікт закінчився в 1995 році підписанням Дейтонської угоди в США. Проте Сербія ( і Мілошевич) не могли зітхнути спокійно — косовські сепаратисти почали партизанську війну, з якої на перших порах справлялися місцеві поліцейські чини.
Але в 1998 році Слободан вирішив втрутитися і відправити туди армійські підрозділи. НАТО тут же оголосила Мілошевича в геноциді (він провів справжню «чистку» серед місцевого албанського населення), порушенні Женевської конвенції. Югославія зазнала потужним бомбардуванням західних країн. Слободану довелося поступитися і вивести армію з Косова.
Останні роки життя
У 2000 році, після гучного скандалу з виборами нового глави держави, коли Мілошевіч програв вибори і не зміг з цим змиритися, в Сербії почалися протести з вимогою відставки президента з поста. Мілошевич покинув президентське крісло. А через рік, у квітні 2001 року, його заарештували у власному особняку і зрадили трибуналу Югославії, що викликало нову хвилю протестів у країні. У червні його перевезли до тюрми ООН в Гаазі. У 2002 році розпочався судовий процес. Однак, сам Слободан не дожив до оголошення вердикту — помер у в’язниці в 2006 році, як військовий злочинець. Через кілька днів після смерті справу одразу ж закрили, а тіло перевезли до його рідного міста Пожареваца, де і похований.