Скільки демократій встановили США за всю історію | Історичний документ

Створивши одну з найбільш демократичних політичних систем у світі ще в кінці XVIII століття, Сполучені Штати спочатку зовсім не прагнули передати свій досвід іншим державам, та й взагалі цими іншими державами мало цікавилися.

До початку ХХ століття США рідко втручалися в справи інших країн, але потім зовнішня політика американців активізується і нерідко обґрунтовується прагненням допомогти встановленню демократичних режимів. Можна дорікати США, що дане обґрунтування далеко від істини і тхне лицемірством, але вони абсолютно неоригінальні в цьому, оскільки всі уряди будь-яких країн будь-які свої зовнішньополітичні акції намагаються подати як переслідує благородні цілі.

Наявність демократичного устрою у власній країні дозволяло США саме його позначати як такої благородної мети. І якщо американські політики цією метою часто прикривали не цілком слушні вчинки, то американський народ справді вірив, що саме США судилося стати зразком для всього світу, і підтримував зовнішню політику своєї країни.

З 1876 року в Мексиці панує диктатура генерала Порфіріо Діаса. Спочатку він підтримував добрі відносини з США, відповідаючи американській доктрині Монро, згідно якої США повинні домінувати на обох американських континентах. Однак поступово мексиканський диктатор, шукав противаги монопольного впливу США, став налагоджувати економічні контакти з Англією і навіть Японією.

З цієї причини США сприяли поваленню Діаса в 1911 р. і допомогли отримати владу Франсиско Мадеро. Але й наступні президенти – Мадеро і Уерта зовсім не були прихильниками американського домінування в Мексиці, а розвиток мексиканської революції взагалі погрожували інтересам монополістів США. Президент США Вудро Вільсон оголосив події революції антидемократичними і організував інтервенцію американських військ у квітні 1914 року в порт Веракрус на східному узбережжі Мексики.

Проте піднялося народне обурення змусило американців евакуювати свої сили вже в листопаді. Вторинну спробу принести демократію в Мексику американці спробували провести в березні 1916 року – на територію північної Мексики вступив загін під командуванням генерала Першинга, проте в лютому 1917 р. йому довелося покинути країну з-за серйозного опору мексиканців. Втім, свій економічний вплив американцям все-таки вдалося зберегти.

Справжня боротьба США за встановлення демократії в усьому світі починається після Другої світової війни, коли вони стали реальною наддержавою, яка мала як військові, так і економічні можливості для зміцнення свого впливу в усьому світі, але при цьому набули серйозного противника в особі СРСР, який встановлює прорадянські режими у Східній Європі.

У цій боротьбі використовувалися різні методи. «План Маршалла» — надання економічної допомоги європейським країнам, яка постачалася в прямій залежності від встановлення демократичної системи. Дійсно – Франція, Італія і ряд інших країн, де після війни особливий вплив придбали комуністи, отримали допомогу після їх відходу з урядів.

Скільки демократій встановили США за всю історію | Історичний документ

У громадянській війні В Китаї 1946-1950 рр. між Чан Кайші та комуністами Мао Цзедуна США підтримували першого, але навряд чи Чан Кайші можна було б назвати демократом. Після його втечі на Тайвань саме США стали гарантом безпеки режиму Чан Кайші, який при цьому був класичною диктатурою.

Почалася в 1950 році Корейську війну США теж проголосили боротьбою захист демократії в Кореї проти агресивного диктаторського режиму Кім Ір Сена. Але в даному випадку це звичайно було лукавством, оскільки режим Південної Кореї на чолі з Лі Син Маном був не менш диктаторським, як і наступні південнокорейські режими генералів до 1993 року.

Схожа ситуація склалася і у В’єтнамі в 1960-х – початку 70-х рр., де США виступали захисниками «демократії» Південного В’єтнаму проти комуністів В’єтконгу, підтримуваних комуністичним режимом Північного В’єтнаму на чолі з Хо Ши Міном. Останній, звичайно не був демократом американського зразка, і його однопартійна система була швидше авторитарної, але і режим Південного В’єтнаму Нго Дінь Дьема і генерала Нгуєн Ван Тхіеу були ще більш диктаторськими, що і призвело в кінцевому підсумку до їх поразки

Більш успішний досвід демократизації за допомогою силової кийки був проведений США в Панамі, де з 1981 року діяла диктатура генерала Мануеля Норьеги. Сама диктатура може і не збентежила б США, але генерал виступав з антиамериканських позицій, керуючи країною, настільки важливою в стратегічному відношенні. Спочатку американці спробували організувати військовий переворот, але він провалився, при цьому розкрилося участь у ньому США. Нор’єга не придумав нічого кращого, як оголосити війну США, давши їм довгоочікуваний привід. Висадка американських військ у грудні 1989 року призвела до падіння режиму Нор’єги. Звичайно, американців хвилювало контроль над Панамським каналом, але об’єктивно в цій країні після падіння Нор’єги встановлюється демократична система.

Режим Саддама Хусейна в Іраку, як і його попередників, був далекий від будь-якого стандарту демократії. Типова диктатура, доставляла масу неприємностей не тільки своїм громадянам, але й сусідам, теж, втім, не надто демократичним. Для американців режим Саддама був проблемою, насамперед тому, що він сидів на значних запасах нафти. Війна 2003 року об’єднаної коаліції пояснювалася наявністю у диктаторського режиму Саддама зброї масового ураження. Режим впав, але зброї не виявилося, а демократія в Іраку так і не настала. Але контроль США над близькосхідною нафтою зміцнився.

Військова операція коаліції на чолі з США в Сомалі в 1994 році переслідувала мету ліквідації режиму одного із сомалійських військових лідерів Мохаммеда Фарраха Айдіда. Але вона не тільки закінчилася повним провалом, але і призвела до ще більшого хаосу в країні, який не подолали донині.

Операція країн НАТО на чолі з США «Союзна сила» (своє власне участь в операції американці назвали «Благородної ковадлом») в Югославії в 1999 році була спрямована на, як було заявлено, припинення масових вбивств албанського населення в автономному краї Косово і Метохія, що проводилися, за твердженням західних країн авторитарним режимом президента Югославії Слободана Мілошевича.

В результаті бомбардувань Югославії і наземної операції в Косово, територія автономії була відокремлена від Югославії, а незабаром упав і режим Мілошевича, стався остаточний розпад Югославії. Для США це був перший досвід застосування військової сили без санкції ООН, чого вони добивалися, але політична система в Сербії дійсно стала демократичною.

Операції по складенню демократії до Афганістану з 2001 р., підтримка опозиційних виступів в арабських країнах у 2010-2011 рр. дійсно мали результат, але такий же, як і в Іраку. Диктаторські режими впали, але практично ніде це не принесло демократизації.

З названих прикладів, якщо оцінювати їх результати об’єктивно, успішними в плані реальної демократизації можна вважати післявоєнну Європу, Японію, Панаму, Югославію. Але інші операції США за «демократизації» не тільки приводили до цього результату, але і нерідко були причиною політичного хаосу. Це було невипадково. Демократизація не може бути принесена ззовні в країни, де для неї не склалося необхідних умов, особливо якщо нав’язувати її насильством.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь