Якою була доля радянських військовополонених, які не стали жертвами масового мору і не були вбиті катами з эйнзатцкоманд у 1941 -1942 роках і пізніше?
Вони вели «життя» невільників, яких примушують до праці в сільському господарстві, промисловості і гірничій справі. В оперативних районах їх нерідко примушували — у зоні бойових дій та поблизу неї — виконувати завдання, що мають безпосередній зв’язок з бойовими діями: наприклад, знешкодження хв, навантаження та вивантаження боєприпасів (причому часто під вогнем) і т. п.
Робилося це гітлерівцями всупереч ясним і чітким розпорядженням міжнародного права. Але тяжкою була доля радянських військовополонених, загнаних в гітлерівські табори знищення, але не забитих негайно (як це робили з «небажаними»), а приречених на повільну смерть у процесі виснажливої роботи.
Як реагували на все це радянські військовополонені? Мирилися з таким станом речей? Посилювали вони своєю працею військовий потенціал ворога?
Відповідь на ці питання може бути лише один, і звучить він більш ніж категорично: НІ! В основній своїй масі радянські військовополонені разом з військовополоненими інших держав — а з числа військовополонених інших національностей до роботи примушували тільки солдат — першими і з першого ж дня неволі піднялися на боротьбу проти німецько-фашистських загарбників і проти їх намагань використовувати радянських військовополонених у боротьбі проти радянського народу і радянської держави.
Які ж це були методи? У випадках, коли здоровий глузд і обставини допускали це, — вони відповідали на силу силою, на насильство насильством, тобто збройними виступами!
Якщо ми говоримо про боротьбу військовополонених з тими, хто їх полонив, то однією з головних форм цієї боротьби і неодмінною умовою для всіх інших дій було визволення з полону — втеча. Ця форма боротьби виникала з одвічного прагнення людини, позбавленої волі, до того, щоб знову знайти або добути її.
У військовополоненого, який потрапив у неволю, почали тікати, крім того, викликається глибоко людяними, благородними мотивами: любов’ю до батьківщини, почуття солдатського обов’язку, прагненням знову включитися в продовжуються військові зусилля свого народу.
Словом, військовополонені бігли з полону потім, щоб битися знову. Теза, як правило, підкріплюється досвідом другої світової війни. Про масштаби цих пагонів кажуть деякі цифри.
В 1941 -1944 роках з гітлерівського полону втекло близько 71 тисячі французьких військовополонених. В цей же час тільки на територіях, підконтрольних ОКВ, тобто на території окупованої фашистами Європи і всього третього рейху, за офіційними німецькими даними, бігло з гітлерівської неволі 66 694 радянських військовополонених.
На жаль, у нас немає точних офіційних даних за оперативними районів на Сході. Однак на основі загальних німецьких даних, що охоплюють не тільки пагони, але і передачу військовополонених в руки СД і ВПС, можна орієнтовно визначити кількість тікали з полону (в оперативних районах) радянських військовополонених приблизно в 400 тисяч осіб.
Таким чином, загальне число втекли з німецького полону радянських військовополонених у 1941-1944 роках становить орієнтовно близько 450 тисяч чоловік.
Цей колосальний масштаб втечі з полону знаходить своє закономірне підтвердження в деяких загальних даних, переданих Шпеєром безпосередньо Гітлеру в 1944 році.
Імперський міністр озброєнь і боєприпасів Шпеєр — військовий злочинець, засуджений в Нюрнберзі, — визначив число втекли з місць роботи військовополонених і іноземних робітників, вивезених на примусові роботи в Німеччину, приблизно в 30-40 тисяч осіб щомісяця, тобто майже півмільйона в рік!
В даних Шпеєра, не виділяються окремо втекли військовополонені. Але вони свідчать ще про одну істину: про величезному числі втікачів (поряд з військовополоненими) іноземних робітників, привезли в Німеччину на примусові роботи. Зазначимо, що за пальму першості у втечі з німецької каторги тут змагаються радянські і польські цивільні робітники.
У світлі цих даних офіційні німецькі цифри, що стосуються втечі радянських військовополонених, особливо з територій, підконтрольних ОКВ, здаються явно заниженими і, мабуть, не враховують масових втеч, в яких брало участь відразу кілька тисяч військовополонених, як, наприклад, з табору в Сухожебрах (Польща) і т. д.
Радянські військовополонені, розсіяні майже по всій окупованій Європі, як правило, тікали на батьківщину («на Схід»), Ті з них, які перебували в оперативних районах, прагнули пробитися на з’єднання зі бореться Радянською Армією і дійсно пробивалися через лінію фронту. На жаль, кількість цих солдатів-героїв статистично не враховано, можна лише стверджувати, що їх були тисячі.
І ще один дуже важливий факт: пагони радянських військовополонених датуються першими днями війни і не припиняються до самого її кінця. Тисячі радянських людей біжать поодинці, частіше ж усього невеликими групами, але деякі пагони відрізняються великими масштабами.
Німецьким ж офіційними джерелами ми зобов’язані і відомостями про втечу 340 радянських військовополонених, скоєному 15 серпня 1941 року з однієї з залізничних станцій під Торунью відразу ж після прибуття туди транспорту з полоненими. На процесі у справі гітлерівського фельдмаршала Лееба та інших ми дізналися про масове повстання радянських військовополонених в Умані (на Україні.
Трагічним і піднесеним вчинком був озброєний втеча 600-800 радянських офіцерів — ув’язнених горезвісного «блоку № 20» у таборі смерті Маутхаузен, здійснений в ніч на 3 лютого 1945 року.
Менші за масштабами колективні та масові втечі радянських військовополонених налічують тисячі учасників. Але і західні військовополонені здійснили ряд серйозних і викликають повагу своєю сміливістю втеч з полону:
а) польські військовополонені (47 офіцерів і солдатів) організували трагічно закінчився втеча з офлага VIСТ в Десселе 19 вересня 1943 року;
б) 112 варшавських повстанців бігли 12 жовтня 1944 року з вокзалу в Лодзі;
в) французькі військовополонені (97 офіцерів) влаштували зухвалу втечу 20 вересня 1943 року з офлага XVIIА в Эдельбахе;
г) 54 французьких солдата здійснили в ніч на 18 грудня 1943 року втечу з табору «Адмірал Броми» в Бремені;
д) трагічний за своїми наслідками втеча здійснили в ніч на 25 березня 1944 року 80 офіцерів англійських військово-повітряних сил з табору «шталаг люфт 3» в Жагани.
Наведений вище перелік охоплює лише найбільш великі за масштабами пагони західних військовополонених.