Симбіоз бронепоїзди й стрілецької дивізії | Історичний документ

У серпні 1942 року 26-ий дивізіон прибув під Воронеж. На ділянці від Воронежа до станції Ліски залізна дорога представляла собою рокаду, дуже зручну для застосування бронепоїздів. Місцем дислокації визначена була станція Давидівка, де розміщувалася наша база.

У той час техніки на фронті не вистачало, і обидва наші бронепоїзди використовували в якості кочують артбатарей. Швидко змінюючи позиції, відкриваючи вогонь по ворогу там, де він ніяк не очікував появи артилерії, бронепоїзди дезорієнтували фашистів.

Маючи кілька спостережних пунктів і чергових зв’язківців, бронепоїзд із закритих позицій відкривав вогонь по окопах, дзотам, скупченням живої сили і техніки противника на правому березі Дону.

Відстрілявшись, бронепоїзд негайно змінював позицію або йшов в тупики, прокладені на перегоні від Масловки до Давидівки. Там же були створені проміжні склади снарядів для поповнення бойового комплекту.

У першій половині грудня я чергував по спостережного пункту в районі Масловки: засікав нові цілі, уточнював старі, визначав їх координати і наносив на карту. Якщо вимагалося, проводив пристрілювання реперів, тобто був в будь-який час готовий до ведення вогню.

В цей час на НП з’явився командир бронепоїзда старший лейтенант Кудряшов і сказав, що отриманий наказ допомогти стрілецького батальйону, який проводить розвідку боєм.

Ледь розвиднілося, ми відкрили швидкий вогонь по окопах гітлерівців. Поки вони ховалися в житлових землянках і ходах повідомлення, батальйон по льоду перескочив через Дон, досяг мертвої зони під правим берегом, місцями зайняв першу траншею, захопив трьох «мов» і в сум’ятті бою волоком перетягнув їх на наш берег.

Але тут фашисти схаменулися і відкрили ураганний вогонь по річці. Частина батальйону перебралася через лід, інші залягли в мертвій зоні. Про повернення через Дон годі було й думати.

Годин в 11 дня фашисти поповзли з своїх окопів до обриву, щоб з автоматів розстріляти сховалися під ним бійців. Кудряшов наказав відкрити побіжний вогонь із усіх знарядь, і вороги змушені були відступити.

На щастя, повалив густий сніг. Під його прикриттям бійці дрібними групами благополучно перебралися на наш берег.

Через кілька днів на цьому ж ділянці почався прорив ворожої оборони. І знову наш бронепоїзд допомагав стрілецькому полку, який здійснював цю операцію. Ми всю ніч вели вогонь по першій траншеї, потім перенесли його на другу.

І перша траншея, захоплена нашою піхотою, і друга, де закріпилися німці, були добре видні з нашої позиції. Вони розташовувалися по схилу до річки, перед лісом, на відстані всього 500— 600 метрів від нас.

Для перевірки даних стрільби я передав на бронепоїзд команду вести методичний вогонь і переконався, що всі чотири гармати б’ють точно по траншеї фашистів. Це було дуже важливо: найменша помилка — і ми можемо накрити нашу піхоту.

Коли зовсім розвиднілося, я побачив, що гітлерівці піднялися зі свого окопу і в повний зріст, ланцюгом, рушили на нашу траншею. Відразу змінивши приціл, передаю на бронепоїзд команду відкрити побіжний вогонь. Але тут на НП скочив комполку і закричав:

— Вогню не відкривати! Вони здаються!

Але я і сам в стереотрубу вже розгледів, що йдуть фашисти з піднятими руками. У супроводі автоматників їх провели по льоду на наш берег Дону.

Симбіоз бронепоїзди й стрілецької дивізії | Історичний документ

Командир полку зажадав старшого німецького офіцера. Вперед вийшов обер-лейтенант, який назвав себе командиром посиленого батальйону.

— Чому здалися в полон?

— Я наказав скласти зброю, так як в порівнянні з армією Паулюса у мене тільки батальйон, і опір марно — війна програна.

Коли полонені вишикувалися, щоб іти в тил, я нарахував їх близько 400 осіб. В тоненьких шинелях, в пілотках, в солом’яних чунях поверх чобіт, вони являли собою жалюгідне видовище — адже була середина грудня 1942 року.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь