Просуватися по австрійській землі було важко, ворог захищав кожен населений пункт запекло, підриваючи за собою мости, дороги, споруди для водопостачання, об’єкти зв’язку.
Панівні висоти на підступах до Відня були заміновані й перетворені в суцільний загороджувальний кордон. Але переробити весь навколишній ландшафт німецьке командування, звичайно ж, не могло.
Залізниця Вінер — Нойштадт — Відень має дуже високу насип, оснащену кількома водостічними трубами великого діаметру. Батарейці Івакіна і Попова встановили знаряддя в укриттях насипу для флангового удару по вогневих позиціях супротивника.
В насипу ж розташували кулеметні розрахунки піхотинці. У призначену годину батареї дивізіону вдарили по укріплень супротивника. Панування нашої авіації в повітрі дозволило завдати бомбового і штурмовий удар.
Оборона фашистів розвалилася, і гвардійці дивізії кинулися в прорив. Натиск був таким стрімким, що оборонці не встигли знищити переправи через річку Швехат та до кінця дня 6 квітня наші частини вийшли до околиці Відня.
Вінці допомагали як могли: розбирали барикади, підбирали поранених на полі бою і надавали їм допомогу, попереджали про засідки. Вберегли від засідки і мене, і наших розвідників.
І все-таки ворог упирався, доводилося штурмувати вулиці і вдома. А в районі Арсеналу і Академії фашисти зробили запеклу контратаку. Артилеристи та піхотинці відбили її і захопили ще кілька кварталів.
На вулицях міста, які у мене завжди викликають у пам’яті катящуюся коляску зі Штраусом і звуки знаменитого вальсу, йдуть запеклі бої.
Увечері 9 квітня ми вийшли в район лівого берега Дунайського каналу. Ми з майором Ковалем влаштували спостережний пункт в одному з будинків. Хороший огляд дозволяв коригувати прицільний вогонь. Раптом командир дивізіону хитнувся і став падати в мою сторону.
Я встиг підхопити його. Розривна куля потрапила в кисть руки. Ми тепло попрощалися, і в супроводі Терехова і зв’язкового Кочейкина Олександр Мойсейович відправився в медсанбат. Поранення було неабияким.
Командувати дивізіоном наказано мені.
У кожному батальйоні були сформовані штурмові групи в складі саперів, підривників, вогнеметників, кулеметників і знарядь супроводу. Ці групи блокували будівлі, викурюючи з них ворога. Наші танки і САУ-152 подібно таранам пригнічували німецькі барикади та інші укріплення.
Під натиском наших військ фашисти відступили за Дунайський канал, що розділяє Пратер-парк навпіл. Канал досить глибокий, вертикальні стіни, облицьовані гранітом. А мости підірвані. Ми з командиром стрілецького батальйону Новіковим обговорили ситуацію і вирішили форсувати канал негайно з підірваним мостових ферм.
Доповіли командуванню свої міркування. Рішення було схвалено. А заступник командира 3-го гвардійського стрілецького полку майор Закатилов сказав:
— Вам, два Федора, бути героями Вени. В добрий час.
Під прикриттям артилерійського вогню перебралися на іншу сторону каналу. Сусідні батальйони теж не забарились, організували переправу штурмових груп на підручних засобах.
Швидкість дій дозволила захопити плацдарм. Вдалося обійтися без втрат, якщо не вважати, що у начальника зв’язку дивізії лейтенанта Круглова кулею був пробитий каблук чобота, а радиста Пыжова пробита рація.
Відчайдушним кидком група зачепилася за кілька будинків і почала активно діяти. Вночі переправилася основна маса військ. Розгорнувся запеклий бій за центральні вулиці Пратерштрассе і прилеглі квартали, а пізніше і за Імперський міст.
Противник зосередив у районі Губертовской греблі велика кількість артилерії всіх калібрів, в т. ч. і шестиствольные ракетні міномети, і піддавав інтенсивному обстрілу квартали і площі на шляхах нашого просування вперед.
Продовжували діяти і його снайпери. Убитий командир 8-ї батареї капітан Попов, важко поранені начальник розвідгрупи дивізіону лейтенант Лазарєв, командир 9-ї гаубичної батареї Толстогузов. Командири Геркель та інші — теж поранено.
Потрібно було вжити термінових заходів щодо заміни вибулих офіцерів досвідченими сержантами. Начальник штабу капітан Каплун вступив у командування 9-ї батареї.
— Треба щось робити з цими злодіями-снайперами, — висловив заклопотаність капітан Єлізаров.
Через деякий час розвідники Одегов, Корявець, Терехов доповіли, що виявлені автомайстерні, де зосереджено багато автомашин. Тут-то і народилася думка— перегородити цими машинами перехрестя і вулиці, щоб позбутися загрози снайперів. Вийшло непогано. Багатьом воїнам ця захист врятувала життя і прискорила просування вперед.
Знаряддя супроводу під командуванням сержанта Єременко, старшини Мусіна, командирів вогневих взводів Кулик, Тарасенко виявляють розумну самостійність у взаємодії зі штурмовими групами. Вони знищували вогневі точки ворога, руйнували перепони, забезпечуючи просування вперед героїчної піхоти. В їх рядах постійно знаходиться старший лейтенант Денисов.
Іли штурмують і бомблять німецькі артилерійські позиції. Щільність вогню то зменшується, то з небувалою силою зростає. В умовах вуличних боїв, та ще в такому густонаселеному місті, як Відень, переміщення знарядь відбувалося в основному вручну.
А коли треба було перекинути артилерію в інший квартал, неможливо було обійтися без машин. Високу майстерність і відвага шоферів Скуратова, Курова, Царікова та інших дало можливість без втрат доставляти гарматні розрахунки в призначений пункт. Коли потрібно було, шофери ставали піднощиками снарядів, що заряджають, а часом і наводчиками.
Москва салютує нам з 324 гармат.
Короткий відпочинок у Віденському лісі, фотографії на пам’ять у притихлою Відні, — і знову в путь. Ворог розгромлений, але ще не здається. Наш маршрут на Санкт-Пельтен. Збиваючи ворожі заслони, входимо в Тульн. Майже навпроти, на лівому березі Дунаю — в Кремсі, встановлено пам’ятник воїнам, які билися тут у 1805 році під командуванням Кутузова.
6 травня отримуємо наказ: начальнику артилерії 3-го стрілецького полку майору Крилову і мені провести рекогносцировку передового краю оборони противника. Крилов почав збирати карти в планшет і раптом упав. Ми його підхопили, послали за медиками, але рана виявилася смертельною. Крилова поховали на міському кладовищі Тульна. За два дні до капітуляції фашистської Німеччини.
Новий командир артполку полковник Артем’єв наказав мені терміново прибути на його НП. Там і познайомив з бойовим завданням: як можна глибше просунутися на захід у напрямку великого адміністративного центру Австрії — Лінца. Так починався день 8 травня 1945 року.
Наші батареї відкрили вогонь, гітлерівці відповіли. Але щільність нашого вогню була куди вище, а прицільність просто вбивчою. Знаряддя противника замовкли, і автоматники 3-го полку піднялися в атаку. Фашисти вже не чинили опір і піднімали руки.
На підступах до станції Ваграм ми дали залп по ешелонів з награбованим фашистами майном.
В 10.30 начальник штабу дивізіону капітан Каплун робить таку запис у журналі бойових дій дивізіону: «Вогонь війни припинений».
Тиша. Ні вибухів, ні пострілів, ні крику страждання. Безхмарне небо. Навколо буйно цвітуть сади. Але напруга повністю не спадає. Чекаємо офіційних повідомлень. І ось в нічній тиші звучить голос Левітана: «Товариші! Настав великий день Перемоги над Німеччиною».
Будь-яка війна — це смерть, насильство, біль. Вже краще поганий мир. Нехай наші діти, онуки, правнуки ніколи не дізнаються, що таке світова бійня. Нехай буде мир. Скрізь. На всій планеті. Людина створена для творення, любові, щастя. І тільки йому дано зрозуміти це і запобігти нові бійні — загальні, регіональні, локальні, міжнаціональні. Тільки в світі можна вирішувати питання добробуту, культури, науки, теперішнього і майбутнього землі. Тільки в Світі!