У квітні 1917 року обидві російські бригади були кинуті в бій. За планом головнокомандуючого французькою армією генерала генерала р.ж.нівеля цим ударом передбачалося відкинути німців за Рейн. А російське військове керівництво розраховувало, що наступ охолодить революційний дух у підпорядкованих військах.
Атака союзників почалася вранці 3(16) квітня між Реймсом і містечком Супер із завданням оволодіння фортом Бримон і сильно укріпленої селом Курси. Хоробрість російських солдатів, ошуканих есерівської і меншовицької пропагандою, кричали про підготовку наступі німців на Петроград, про небезпеки, навислої над «вільної» Росією, яка дозволила союзникам домогтися первинного успіху.
1-ю Особливу бригаду не змогли зупинити ні двадцять шість рядів спіралей бруно, ні три лінії насичених вогневими засобами оборонних рубежів, створювалися німцями протягом двох років. Але чого це коштувало! Коли стрімким кидком бригада зайняла село Курси і позицію у каналу, в ротах залишалося в строю від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти солдатів.
Командуючи кулеметним розрахунком, пробивався до каналу єфрейтор Малиновський. Головне — встигнути за продвигавшимся вперед вогневим валом. Пройдені предокопные загородження. Від них залишилися вивернуті снарядами залізні кілки, шматки колючого дроту, шматки спіралей Бруно. Кулеметники вриваються у німецькі окопи… Рукопашна сутичка. І знову звучить ще по-юнацькому ламкий голос начальника кулемета:
— Вперед! До каналу!
І тут, наче кийком вдарило по лівій руці. З рукава шинелі густий ринула струменем кров. Єфрейтор з працею розірвав пакет з бинтом, сяк-так перев’язав рану. Він залишив поле бою лише після того, як був пригнічений сильний вогонь противника.
Не здійснилися плани французького і російського контрреволюційного командування. Незважаючи на хоробрість російських солдатів, які, навіть за визнанням Пуанкаре, «билися як леви», квітневе наступ союзників на Західному фронті провалилося. Німцям вдалося наперед розвідати план генерала р.ж.нівеля і прийняти відповідні контрзаходи. Російські бригади понесли великі втрати.
Представник Тимчасового уряду при французької армії доповідав Ставкою попередні, а тому явно занижені дані про кількість убитих, поранених та зниклих безвісти — близько 4500 чоловік.
Провал операції і величезні безплідні втрати людей викликали серед російських солдатів ще більш великі хвилювання. Тепер вони втратили всяку віру в Тимчасовий уряд. Прямо в прифронтовій смузі стихійно виникали мітинги, на яких проголошувалися більшовицькі гасла, вимоги про повернення в Росію. Особливо сильні були хвилювання в 1-ю Особливою бригаді.
Це і зрозуміло: вона складалася в основному з фабрично-заводських робітників, а 3-я бригада — з колишніх селян. Не випадково в одному з документів при характеристиці особового складу 1-го полку 1-ю Особливою бригади говорилося, що він складається суцільно з робітників, що мають «великий навик до масових політичних виступів».
Але почали згущуватися хмари над головами героїв. Ось вже ніби відлуння зловісного грому докотився до них чутка про розстріл демонстрації в Петрограді. Принишкли поранені, розкидані по численних госпіталям, важкі думи охоплювали Родіона Малиновського. 16(29) липня Керенський повідомляв телеграмою представника Тимчасового уряду при французької армії генерала Занкевича, що в Петрограді залізною рукою встановлюється порядок.
Роззброєні і розформовані брали участь в де-монстрации військові частини, закриті «Солдатська правда» і «Окопна правда», введені «військово-революційні» суди і смертна кара, заборонені збори і мітинги в смузі армійського тилу… Такими ж заходами Керенський зажадав від Занкевича «привести в покору Першу російську бригаду на французькому фронті…».
Нічого не знали про це герої Курси і Бримона. Проте ж чуяло солдатське серце, що недобре затіяв військове начальство.