Отже, наставала весна, і полк у мирний час відправлявся в табір. Дружини і діти військовослужбовців, звичайно, залишалися в слободі, їх переводили в одну з рот, де влаштовували всіх разом у кількох будинках, а в спорожнілих казармах забивали вікна, виймали з печей в’юшки, всі готівкові речі солдати зносили в один будинок, до якого приставлялся гвалт на весь час відсутності полку.
Виступали з міста урочисто, з музикою. Взагалі зауважимо, що військова музика, яка звучала на вулицях Санкт-Петербурга в той час часто, крім задоволення могла доставляти городянам і неприємності. У 1789 році по одній з вулиць міста йшов лейб-гвардії Павловський полк, командир якого Б. В. князь Голіцин наказав раптом музикантам грати.
До нещастя, музиканти проходили тоді під вікнами будинку, де знаходилась вагітна жінка. Її переляк викликав передчасні пологи і як наслідок — смерть дитини і матері. Голіцин був змушений піти у відставку.
Рух марширующей за містом колони обставлялося строгими інструкціями. Солдатам наказувалося: «Будучи в дорозі, щоб у посіяні поля коней аж ніяк не пускали, посіяного хліба не топтали, щоб у тутешніх обивателів на весілля і на батьківщини не ходили і ніякої сварки не чинили, а де будуть стояти по квартирах, щоб з господарями обходження мали дружне і приємне, і понад провіанту нічого не вимагали, і з шляхетством обходилися б порядно і ввічливо.
А якщо суд лісі до лагодження возів і палуб, без асигнацій або без дозволу тамтешніх обивателів аж ніяк не рубати під заплатою тим обивателям втричі; також обивательського сіна, як і наперед сього скарги бували, що кражею звозили з поля і з лісів, щоб того аж ніяк не чинили, а якщо в тому відбудеться скарга, то буде приїхали на винуватого втричі, і, крім того, будуть засуджені військовим судом» (1730 рік).
Добре ще, якщо місце призначення полку знаходилося неподалік від міста, але в далеких походах під час війни, коли в одному напрямку починали пересуватися величезні людські маси, всяка інструкція була безсила надати похідній колоні належний армійський вид. Йшли обози величезним потоком, що стикалися і перепліталися між собою.
Навіщо така маса транспортних засобів, якщо основна маса війська йшла пішки? По-перше, пішки йшли тільки нижні чини, а офіцери пересувалися на конях. До того ж коні перевозили і їх «багаж», і, наприклад, майор у поході Російсько-турецької війни 1735-1739 років віз необхідні йому речі на 40 підводах, а «обоз» гвардійського сержанта досягав 16 возів. Що говорити про генерала або генерал-фельдмаршалу — їх майно везли на сотні підвід.
Але велика кількість транспортів вимагало і полкове господарство. Мініх, відправляючи армію в похід, розпорядився забезпечити 80 тисяч осіб провіантом на півроку, і лише для цього знадобилося 40 тисяч підвід.
Вози були необхідні і для перевезення похідних полкових осель — наметів, для патронних і картечних ящиків, для ядер, для різного слюсарної, столярної, шанцевого інструменту, під полкову канцелярію і аптеку, під похідну церкву, під поранених і під зброю поранених, яке ті нести не могли.
Всього за штатом тих років було потрібно для полкового обозу не більше 541 коні. А на вози ще потрібно було поставити бочки з водою, так необхідної при поході в жаркому кліматі. У кожному полку їх було від 3 до 10, і стільки ж великих дубових дощок — при переправах ці бочки ставали подобою понтонів.
Так, великі обози сковували армію, і воєначальники, які зробили стрімкість пересувань одним з головних умов перемоги, намагалися обходитися обмеженою кількістю підвід. А. В. Суворов і П. А. Румянцев боролися з надлишком офіцерських екіпажів, на яких лежали пакунки, скрині і короби звиклих до барству офіцерів.
Особливо ж не подобалося великим полководцям присутність в обозі кріпаків — офіцерських «хлопцов». Указом Павла I «хлопці» з армії були вигнані, і командні чини могли користуватися послугами лише одних денщиков.
Той же законодавець скоротив до мінімуму і офіцерський екіпаж: полковник, приміром, тепер міг розраховувати на карету і два вози, капітан возив своє господарство не більше ніж у двох возах, а субалтерн-офіцерів були позбавлені навіть цього транспорту і мали в своєму розпорядженні одну вьючную і одну верхову кінь.