Що стародавні римляни знали про Прибалтиці | Історичний документ

Як коштовність бурштин має таку високу вартість, що за найменшу виготовлену з нього фігурку платять більше, ніж за живого міцного раба.

(Пліній Старший)

Двері таблина повільно відчинилися, і людина за столом, не озираючись, сказав:

— Заходь, заходь, Гай!

Хлопчик років чотирнадцяти вбіг, розмахуючи сувоєм.

— Ось я, дядько, закінчив. А тепер мені можна скупатися? Сьогодні море тихе…

Пліній взяв сувій, поклав його перед очима й переглянув написане.

— Тепер я вже не знаходжу помилок… Але що ти сам думаєш з цього приводу?
— А що про це думати? Адже це міф… Сонце не може кататися на колісниці і падати на землю.
— А що це за річка Ерідан, біля берегів якої впав Фаетон?
— Я такий річки не знаю…
— Між тим це добре знайомий тобі Пад. Греки називали Пад Еріданом і вважали, що з цієї річки привозять бурштин. Його везли по цій річці вже в часи Гомера, і хто-то саме тоді придумав прекрасну казку про те, що бурштин відбувся сліз сестер загиблого юнака.

Пліній простягнув руку і, взявши фігурку менш мізинця, поклав її на долоню племінника.

— Я знаю, це бурштин.
— Ні, ти вдивися в неї уважніше. Сідай, і я розповім тобі невыдуманную історію про одного хлопця, з яким я колись дружив. Це було у часи імператора Нерона. Тоді я ще не командував флотом, як тепер, а служив в лісах Німеччини, командуючи однією з турм армії Доміція Корбулона. Ми стояли на річці, за якою знаходилися володіння германського племені хавков. В наші обов’язки входило не тільки охороняти кордон від германців, але і стежити, щоб ніхто не перебігав до них. Не раз ми затримували біглих рабів, яких доводилося відправляти в Рим для покарання і передачі їх власникам. В ту ніч кордон об’їжджала не моя турма, а та, якою командував мій друг Маній Публій. Я мирно спав, коли він увійшов у наш намет не один. З ним була людина, з якого текла вода. Я зрозумів, що це раб, який намагався перепливти річку і спійманий на місці злочину. Але спочатку я не розумів, чому Маній привів його в наш намет замість того, щоб закувати в ланцюг і доставити туди, де ми зазвичай тримали втікачів. Ось тоді я вперше побачив ту річ, яку ти зараз тримаєш. Виявляється, раб, а це був не німець, а ест, не вкрав цю коштовність, а вона належала йому ще тоді, коли він був вільною людиною. Одним словом, це зображення варварського бога, і тому має особливу цінність. Ест, наскільки я зрозумів, вірив, що бог-покровитель приведе його на батьківщину. І ест розповів нам з Манием таке, що ми розвісили вуха. Звичайно ж, я тоді знав про Бурштинових островах, про річку Вистуле, про північному острові Скатинавии. І, звичайно ж, я читав працю массилийца Піфея про його подорож до берегів, де взимку сонце світить не на повну силу і то лише одну варту. Але розповідь Піфея мені, як і Полибию, з працею якого я не розлучався, здавався байкою зразок розповіді про падіння Фаетона. А тут переді мною була людина, що народилася на Бурштиновому море. Після того як раб закінчив свою розповідь, Маній сказав мені по-грецьки: «Я йому вірю». Я сказав, що теж вірю. І тоді, уяви собі, Гай, Маній говорить мені, що вирішив йти разом з эстом до Янтарному моря і повернутися з бурштином.

Пліній узяв статуетку з рук хлопчика і поклав її на стіл перед собою.

— І він повернувся? — запитав хлопчик.— Дядько, повернувся він чи ні?
— Повернувся… Але краще б йому було залишитися там, у Бурштинового моря. Адже я вже тобі казав, що тоді імператором був Нерон. У нас до того часу Корбулона змінив прихлебатель Нерона, найперший донощик. При вигляді привезених Манием багатств у нього розгорілися очі. А адже ест Манія не обдурив. Він дав йому десять поводирів. Вони були навантажені бурштином. Один з привезених шматків важив тринадцять фунтів. Префект закував Манія і його свиту в кайдани й сам повіз їх до Риму. Решту я знаю з розповідей. У той час Нерон давав в старому амфітеатрі гладіаторські ігри. Він наказав засипати бурштином сітки, ограждавшие глядачів від арени, і навіть ноші, на яких уволакивали трупи гладіаторів. Манія ж наказав стратити як дезертира.
— Як же в тебе виявилася ця фігурка?
— Маній встиг передати її мені як дар того еста, від якого я дізнався про країнах, що лежать навколо Бурштинового моря, про венедах, сарматів, эстах. Зараз я як раз про це пишу у своїй «Природній історії». Адже я хочу, щоб пам’ять про велику подорож не розсіялася, як той бурштин, який привіз мій друг Маній. І щоб більше не вважали байкою розповідь массилийца Піфея про цих країнах. А тепер біжи купатися. Але далеко не заплывай. Море сьогодні тихе. Але в повітрі відчувається якийсь тиск. Як би не вибухнула гроза.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: