Рано вранці 23 лютого командир 7-го кавкорпуса поставив завдання 16-ї гвардійської кавдивізії прорвати оборону противника в напрямку Широкий, Маломиколаївка. При підході до шосе Іванівка — Маломиколаївка її частини зустріли активний опір оборонявшегося противника, який з настанням світанку помітив кавалеристів і відкрив по них сильний вогонь.
Полки дивізії та деякі корпусні частини і підрозділи з боєм почали прорив північно-західніше хутора Широкий.
Штаб корпусу і його підрозділи, що слідували за 16-ї гвардійської кавдивизией, дещо відірвалися від неї, при виході на велику галявину біля радгоспу імені Петровського потрапили під сильний обстріл і понесли значні втрати.
Одночасно проти штабу корпусу і прямував з ним резерву перейшли в наступ автоматники і танки. В результаті бою з гітлерівцями вийшов з ладу майже весь особовий склад штабу та командування корпусу.
Всі, хто залишився в живих, увійшли в групу, яку очолив командувач артилерією корпусу гвардії полковник Р. В. Голованівський. Ця група, знищуючи насідали ворожих автоматників, вирвалася в балку Должик і організувала там кругову оборону.
У важкому становищі опинилася і 15-я гвардійська кавдивизия. При підході до Юлину-2 її голова колони була раптово атакована автоматниками. Відбивши атаку і пройшовши Юлину-2, в районі трьох курганів біля большака Штерівка — Іванівка частини дивізії потрапили в кільце оточення піхоти з танками і піддалися сильному артилерійсько-мінометного обстрілу.
…Падав мокрий сніг. Над головами висіли сірі, свинцеві хмари. Колона просувалася на північний схід. Валка саней і возів, артилерійських упряжок, кінні і піші різних частин і дивізій, потопаючи по коліно в снігу, вперто йшли за головними підрозділами. Вів всіх по цих місцях житель Чорнухине в. І. Денисов.
А бій посилювався. Безперервно і дрібно стукали ворожі кулемети і автомати. З боку Іванівки висувалася піхота з танками. З району Фрондировки вели вогонь артилерія і міномети. Ззаду — бій в Юлину-2, в районі стаєнь, куди відійшли деякі підрозділи дивізії, головним чином тили з обозами і пораненими, і зайняли там кругову оборону.
Прагнучи сховатися від згубного артилерійського вогню противника, всі скупчилися біля підніжжя трьох курганів. Вибухи снарядів, стогони і крики поранених і вмираючих, гучні команди, лайка, тривожне іржання поранених коней — все злилося в один загальний гамір.
Загартовані в боях, кіннотники вже не звертали уваги на смерть, витавшую навколо. Вони чекали, коли ж наблизиться ворог, щоб зійтися з ним лицем до лиця і зігнати на ньому все: і злість свою, і ненависть. Перемогти або померти з честю…
В цей час выдвигавшийся з району Іванівки противник силами до двох полків піхоти з танками перейшов в атаку.
Командир дивізії гвардії полковник І. Т. Чаленко негайно віддав наказ: «Зайняти кругову оборону. Всім в ланцюг!» Щоб збити атаку противника, він наказав дати за нього останній залп з двох реактивних установок, а потім підірвати їх. Чотири інших підірвали ще в Чорнухине. Ці ж дві установки всіляко берегли до останнього, на крайній випадок. Їх витягували з снігу на марші, тягли на руках. Зараз вони повинні були послужити свою останню службу.
Пролунав залп гвардійських мінометів, що їх вогонь накрив наступавшую ворожу піхоту та її танки. Як бойовий клич, відразу ж пролунав підхоплена сотнями голосів команда гвардії полковника І. Т. Чаленко «Все на прорив! По конях! Шашки до бою! За мною галопом, марш, марш!»
Активний учасник громадянської війни гвардії полковник І. Т. Чаленко і його замполіт гвардії підполковник С. Т. Набій з шашками наголо понеслися по схилу кургану. Незабаром їх обігнали і прикрили собою інші шабельники. Кінна лавина розгорнулася. Піші кіннотники хапалися за стремена скачуть коней і бігли поруч. А з усіх боків їх поливав ворог вогнем з кулеметів і знарядь.
Лавина стрімко наближалася до шосе. Перші ряди, перескочивши снігові вали, врізалися в ланцюзі піхоти і рубали гітлерівців. Дві групи здійснили з флангів охоплення противника. Кіннотники закидали танки і бронетранспортери пляшками з горючою сумішшю. Кілька броньованих машин вже горіло, інші прагнули піти. Опір ворога було зламано. Шлях до виходу з вогняного кільця був розчищений.
Велика частина 15-ї гвардійської кавдивізії і спецпідрозділів штабу корпусу на чолі з гвардії полковником І. Т. Чаленко прорвалася в балку Західна на північно-східній околиці Іванівки. У цьому районі до них приєдналися залишки частин 16-ї гвардійської кавдивізії і група гвардії полковника Р. В. Голованівського. Загальне керівництво корпусом взяв па себе гвардії полковник І. Т. Чаленко.
В подальшому після розвідки противника було вирішено атакувати його в районі висоти 298,0, прорвати кільце оточення і з’єднатися з передовими частинами 3-ї гвардійської армії, до яких залишалося не більше 1— 2 кілометрів.
Наступ пішої групи очолив начальник штабу 15-ї гвардійської кавдивізії гвардії майор С. А. Стрижак, кінну групу повів командир дивізії гвардії полковник І. Т. Чаленко. Знищивши бойову охорону, зведений загін пішов в атаку на висоту, але був зупинений і відкинутий в балку Західна. На цьому рубежі геройськи загинув гвардії майор С. А. Стрижак.
З настанням темряви командир дивізії сформувала з розрізнених частин і підрозділів корпусу три зведені полки: 1-й полк — із залишків 15-ї гвардійської кавдивізії під командуванням гвардії капітана С. С. Олійника, 2-й полк — з підрозділів 16-ї гвардійської кавдивізії під командуванням гвардії полковника Р. Е. Фондеранцева і 3-й полк — зі спецпідрозділів штабу корпусу під командуванням гвардії майора Ф. П. Музира. Був розроблений план подальшого виходу з рейду.
21 лютого 1943 р. після ретельної розвідки противника група під командуванням гвардії полковника І. Т. Чаленко стрімкою атакою прорвалася в район радгоспу імені Петровського, а потім з’єдналася з частинами 3-ї гвардійської армії в Маломиколаївці.
Пізніше ще кілька діб на ділянці прориву основних сил корпусу виходили з ворожого тилу окремі групи і тилові підрозділи.