Рятувальник — Гольфстрім | Історичний документ

Сімка здавна вважалася багатьма релігіями світу щасливою цифрою. Правда, лейтенант Гаррі Кейн з 396-ї протичовнової ескадрильї Армії США навряд чи задумувався над тим, що наступаючий 7-й день 7-го місяця 1942 року обіцяє йому особливе щастя.

Він вів свій бомбардувальник «Гудзон» над водами Атлантики, виконуючи звичайний протичовновий патруль і ніяк не очікував, що в той день зустріне «потрійну сімку». На дні в районі мису Гатеррас в точці з координатами 34.50.N, 74.55.W лежала німецька підводний човен типу «Сім», у якій і будівельний, і бойовий номери також починалися з сімки.

Командир U 701 капітан-лейтенант Хорст Деген мав усі підстави вважати свій третій військовий патруль дуже вдалим і, ймовірно, вже прикидав, як через дев’ять днів буде відзначати річницю корабля. Він пройшов школу знаменитого підводника Еріха Натовп, добре зарекомендувавши себе. З «подачі» Натовп отримав підвищення і призначений адміралом Деницем навесні 1941 року командиром будується в Гамбурзі човни типу VII. У цьому морському місті все більшого розмаху набувало будівництво субмарин.Черга дійшла і до невеликого, але вельми поважною (побудовано кілька сотень суден, в основному малих) верфі «Г. К. Штулькен і син». Верф була заснована в 1846 році, будувала вітрильники, буксири, баржі, а з початку століття — рибальські траулери, які в Першу Світову війну переробляла в сторожовики. В 1917 там побудували корпус океанського підводного крейсера U 157. Будівництво підводних човнів планувалося почати в 1918 році, але раніше настала капітуляція. З початком підготовки Німеччини до нової війни Штулькен отримав велике грошове вливання від воєнної флоту і 9 жовтня 1939 року замовлення на 6 підводних кораблів. Штупькены розгорнулися щосили.Зведені нові елінги з можливістю одночасної побудови 10 підводних човнів типу VII С і унікальний — дистанційно керований відкритий 230 метровий козловий кран.Причому цікаво, що фірма все робила (аж до дизельних двигунів) у своїх майстернях.

3 травня 1940 року закладена перша човен Штупькенов — U 701, а в День її спуску на воду — 1 червня 1941 року — Хорст Деген і отримав своє призначення для спостереження за роботами над кораблем, що називалося до цього «Будівельний номер 760». Про масштаб верфі говорить той факт, що до кінця війни виготовлено всього 28 субмарин з маркою «Штулькен», а на сусідній верфі «Блом унд Фосс» їх вважали на сотні. Правда, треба відзначити, що верф займала порівняно малу площу і добре підходила як мета для бомбардувань. Нальоти 1943 року призвели до того, що верф перепрофілювали на виготовлення не кораблів в цілому, а секцій човнів XXI типу. Напет 18.6.1944 не дозволив виконати цю програму. Прямим попаданням розбита човен U 908 та пошкоджено знаменитий кран. Останній наліт 17.1.1945 поставив крапку у військовій діяльності верфі.

Але все це станеться пізніше, а поки роботи йшли досить споро, 16 липня 1941 року U 701 увійшла в дію Крігсмаріне та 3-ї флотилії підводних човнів.

Після проходження курсу бойової підготовки в кінці року U 701 вийшла в перший патруль в район Ньюфаундлендской банки. Там вона оперувала в складі групи з 12 човнів «Зайтен». Похід вийшов не надто вдалим. Потоплений британський пароплав «Baron Brikine» (3657 брт). До другого походу готувалися ретельніше. На позиції до весту від Гебридських і Фарерських островів човни змінювали один одного з січня 1942 року. У березні разом з 6 колегами туди пішов і Деген. Похід вийшов вдаліше за кількістю перемог — 3, але всі вони були мало вагомі — фарерська рибальський drifter з довгою назвою «Nyggiaberd» і два допоміжних патрульних корабля — «Nolls Country» і «Stella» (всього 1253 тонни). Перемоги припали на 6, 8 і 11 березня. Пароплав, нібито потоплений 7 березня, так і залишився непідтвердженими після війни за документами.

В третій раз човні призначили далеку дорогу до берегів Америки. Завантажившись мінами,капітан-лейтенант Деген 19 травня відійшов від причалу і попрямував в Атлантику. На початку червня U 701 прибула в район бойових дій і заправилися від одного з човнів-танкерів.

12-го числа субмарина поставила 15 хв ТМВ у Чезапикском затоці. Постановка виявилася на рідкість вдалою. Через 3 дні на міни потрапила група пароплавів. Пошкоджені американські танкери «Robert С. Tuttle», «Esso Augusta», англійський есмінець «Bainbrige». Тоді ж загинув англійський протичовновий траулер «Kingstone Ceylonite» і ще через два дні — американський пароплав «Santore».

Хоча в перископ можна було помітити танкери, що йдуть у конвоях вздовж берега, вони добре прикривалися з повітря. Все ж Деген зміг знайти цілі для своїх торпед і снарядів. 19 червня потоплений артилерією американський патрульний корабель «YP 389» (досить рідкісний випадок застосування артилерії в американських берегів), 27 червня пошкоджений норвезький танкер «Temesis» і потоплений англійський «British Freedom», а ще через день видобуток попалася першокласна — американський танкер «William Rockefeller» (14054 брт).

Похід складався дуже вдало навіть без мінних постановок. Командир старався як міг, щоб показати, що адмірал Деніц не дарма називає його «Бравий Деген». Однак підсилюється діяльність авіації і патрульних кораблів не давала розгорнутися в повну міру. Човні часто доводилося діяти тільки вночі, вдень отлеживаясь на дні.

Ніч з 6 на 7 липня видалася неспокійною, і до полудня 7-го повітря в човні сильно зіпсувався. Зваживши всі плюси і мінуси, Деген вирішив випливти вдень на короткий час для вентиляції відсіків. Оглянувши пустельний обрій в перископ, капітан-лейтенант сплив і відкрив рубочный люк. Німці, насолоджуючись свіжим океанським повітрям, як кажуть, «втратили пильність, і не чули, як над головою у них гарчить двигунами літаків. Лейтенант Кейн побачив, як прямо попереду за курсом літака спливла підводний човен, і німці здалися на палубі. Він грамотно розвернувся, зайшов на ланцюг з боку сонця. Деген помітив, що йде в атаку «Гудзон» занадто пізно. Хоча екіпаж встиг виконати команду «Термінове занурення», Кейн скинув 3 глибинні бомби на полігоні. Перша впала з недолетом 10 метрів, друга і третя у корми впритул. Вибухи просто розвалили міцний корпус. Деген спробував знову спливти, але човен затоплювало так стрімко, що він зміг відкрити рубочный люк вже під водою. Вісімнадцять людей піднялися на поверхню з бульбашкою повітря.

Пілот, побачивши безсумнівний результат свого успіху, скинув 4 рятувальних плотика, а також викликав проходить неподалік панамський танкер і передав йому координати плаваючих. Відповідь капітана танкера виявився несподіваним, той дуже чітко пояснив, що не буде зупинятися, щоб врятувати «проклятих німців з підводного човна, якими кишать ці води».

Рятувальник — Гольфстрім | Історичний документ

Врятувалися чіплялися один за одного у воді, підтримувані надувними жилетами.Вони так і не побачили рятувальних плотів, скинутих літаком. Тепла течія Гольфстрім відносило підводників вдалину. Вночі їм було більш менш нормально, зате на наступний день палаюче сонце пекло «на повну котушку». Першим не витримав розум у інженер-механіка човна капітан-лейтенанта Бару — він зійшов з розуму і почав кричати, але до півночі замовк і потонув. Лейтенант Базил і фенрих Ланге вирішили плисти до берега і більше їх ніхто не бачив. Машиніст-матрос Гюнтер Купер теж згоден був плисти, але він підтримував голову контуженого командира і змушений триматися з усіма. Океан залишався пустельним, тільки пропливали великі плями масла з танкерів, потоплених німецькими підводниками. Вони в якійсь мірі стримували хвилювання, допомагаючи триматися на воді. Німці поступово вмирали і йшли на дно. Залишилися на плаву пронесло плином Гольфстріму на 60 миль. Тільки на третій день плавали помітив патрульний гідролітак берегової охорони і сів на воду. На борт підняли сімох ще живих підводників і серед них командира. Так для капітан-лейтенанта Хорста Дегена закінчився третій бойовий похід і війна в цілому. Він пробув у море 45 днів на підводному човні і три дні на рятувальному жилеті.

За післявоєнними підрахунками його третій патруль удостоївся потрапити в список найбільш успішних дій і походів підводних човнів німецького флоту у Другій Світовій війні» — потоплено і пошкоджено понад 60 000 брт ворожого тоннажу.

Правда, напевно, Дегену не сподобалося його завершення, хоча він виявився одним з усього 34 командирів німецьких човнів, які пережили загибель свого корабля і потрапили в полон.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: