Рух опору в Освенцімі | Історичний документ

Як і у всіх нацистських таборах, в Освенцімі також поступово створювалися групи політв’язнів, які об’єднувалися мужні борці проти фашизму. Найактивнішими організаторами цього руху були передусім комуністи і прогресивні представники соціалістичних партій з усіх європейських країн.

Умови табірного життя в окремих таборах Освенціма були абсолютно різні, і це, природно, позначалося на характері підпільної політичної роботи. Наприклад, табору Освенцим I і Біркенау дуже сильно відрізнялися один від одного, хоча перебували поруч і підтримували постійний зв’язок. У головному освенцимском таборі рух опору було розвинене і досить добре організовано. Там було центральне керівництво руху. Про це можна судити за спогадами колишніх в’язнів табору — поляків, німців, росіян. Дані ж про підпільному русі у Біркенау дуже мало.

І це зрозуміло. Адже табір Біркенау був в повному розумінні слова великим містом-в’язницею, в яку кинули укладених 27 європейських національностей і де постійно змінювався склад в’язнів із-за масових переміщень і надзвичайно високої смертності.

Старий в’язень (так ми називали в’язня, який витримав у Біркенау щонайменше шість місяців) повинен був бути людиною великої душевної і політичної сили. Кожен новачок, потрапляв у Біркенау, в перші ж дні, як тільки дізнавався про свою майбутню долю, переживав важке душевне потрясіння. Багато новачків часто здавали позиції, не маючи сил на неймовірно важку боротьбу за життя і кращі умови.

Старі в’язні, тобто в’язні з малими номерами, виявляли велику обережність і не довіряли новачкам. Це пояснювалося тим, що в такій страшній обстановці люди часто виявляли душевну слабкість і йшли на зраду.

Політв’язнів у таборі була абсолютна меншість. Табірне самоврядування повністю захопили фашисти і професійні злочинці. Табірної життям заправляли безсовісні кар’єристи, які жили за рахунок своїх же товаришів по ув’язненню.

Про те, наскільки важко було вести політичну роботу в Біркенау в 1943 році, свідчить розповідь Яна Чешпивы, укладеного № 94638: «Наш ешелон, в якому налічувалося 648 політв’язнів з Панкраца та Терезіна, прибув у Біркенау в середині січня 1943 року.

Серед нас були комуністи, соціал-демократи і національні соціалісти. Загальною метою руху опору було повалення фашистської диктатури та визволення від окупантів. Окремі групи і партійні осередки мали свої корені в Празі, в Панкрац і в німецьких в’язницях. У нашому ешелоні була досить велика група в’язнів, схоплених за співпрацю з групою Фучика. У цієї групи за плечима були роки підпільної роботи. Вже в поїзді члени цієї групи зав’язували знайомства з представниками інших груп опору. Від есесівців ми дізналися, що нас везуть в Освенцим. Люди гуртувалися навколо досвідчених товаришів, знайомих з тюремної життям. Так ми, старі політв’язні, ставали керівниками антифашистських груп.

Рух опору в Освенцімі | Історичний документ

Вже в перші дні після прибуття в Біркенау в блоці № 12 та у карантинному блоці почала свою діяльність група «Червона допомогу». У перший же день, після татуювання номерів, нам повідомили про причини високої смертності в таборі. Потрібно було терміново вживати якісь заходи. Ми вирішили провести короткі бесіди з ув’язненими. Ці бесіди повинні були допомогти ув’язненим зберегти життя хоча б частини молодих ув’язнених, здатних вести конспіративну політичну роботу в надзвичайно важких умовах, непорівнянних навіть з обстановкою підпільної роботи на батьківщині. В цих перших гуртках ми і дізналися один одного.

Ми, лікарі, вирішили діяти. Необхідно було взяти в свої руки лазарети, в яких до цього господарювали польські шовіністи. Нам допомогло те, що лікар есесівець Рогге прийняв нас на роботу в лазарет. Незабаром завдяки нашому відношенню до ув’язнених і високої політичної свідомості ми завоювали довіру великого числа ув’язнених, і насамперед чеських ув’язнених. Першою умовою нашої діяльності було всебічне знайомство з життям табору. Тому ми поступово створили інформаційну мережу у всіх трудових командах табору.

Перша політична задача, поставлена перед нами організацією, полягала в тому, щоб надати медичну допомогу в рамках табірних можливостей і забезпечити пішей і одягом ув’язнених, яким загрожувала смерть від виснаження. Виконати це завдання ми могли, лише співпрацюючи з товаришами, які працювали на кухнях, складах і в загоні «Канада». Незабаром за нашою пропозицією розширили лікарню, під лазарет відвели блок № 8, а потім і № 7. Працювати нам доводилося надзвичайно обережно. Не тільки есесівці, але і зрадники в одязі ув’язнених погрожували успіху нашої роботи і навіть нашого життя.

Пізніше, коли нас перевели в лазарет у циганському таборі, ми вже мали зв’язок з групою німецького комуніста товариша Хорста Йонасе. Він працював електротехніком і тому міг вільно ходити по всіх таборах. З допомогою товариша Йонасе і Диамантского ми стали працювати в контакті з іншими підпільними групами.

У серпні 1943 року наша група, що налічувала 22 людини, що залишилися в живих з усього нашого ешелону, була відправлена в Бухенвальд, а потім нас розмістили в інших таборах, філіях Бухенвальда.

Досвід, набутий нами в Біркенау, найстрашнішому фашистському таборі смерті, виявився дуже цінним для нашої діяльності. Ми навчилися працювати у важкій обстановці. Це допомогло нам стати членами підпільних груп в інших концентраційних таборах».

До 1943 року умов для створення організованої підпільної організації в Біркенау ще не існувало. Занадто мало було свідомих і прогресивно налаштованих ув’язнених. Підпільній роботі дуже заважало й те, що населення околиць табору видавало ув’язнених, які намагалися втекти. У таборі довгий час панувала атмосфера безпорадності, морально і фізично ослаблявшая ув’язнених. Всяка думка про опір побивалася страхом перед зрадою, а головне тупою покірністю маси ув’язнених.

Істотна зміна настав після перемоги Радянської Армії під Сталінградом, яка дала перший проблиск надії на можливість звільнення. Створювалися групи опору, зміцнювалася зв’язок між таборами, почастішали втечі.

У нашій слюсарної майстерні, яка перебувала в затишному місці, стали відбуватися зустрічі представників різних груп широкого руху опору. Офіційно ми повинні були виконувати різні слюсарні роботи у нашому таборі та інших таборах Біркенау.

Працювали ми завжди, на подив есесівців, дуже швидко, але ніхто з них не замислювався про те, якими інструментами і матеріалами ми користуємося. Незабаром ми стали незамінними людьми в таборі, тоді і виникла наша невелика робоча команда. Членам нашої команди жилося дещо легше, ніж іншим ув’язненим, ми краще харчувалися й одягалися і, головне, могли вільно ходити по території всього Біркенау.

Нам вдалося врятувати багатьох товаришів, відібраних для відправки в газові камери. Персонал лазарету ми постачали медикаментами, які йшли на лікування наших товаришів. Ми підтримували тісні зв’язки з жіночими таборами, переносячи листи ув’язнених і різні речі.

Рух опору краще було організовано в жіночих таборах. Однак і там успіхи цієї роботи не перевершували результатів підпільної роботи в чоловічих таборах. Наша робота розгорталася в постійно мінливих умовах. Ми жили в напрузі і очікуванні нападу з боку есесівців, професійних злочинців і зрадників.

У 1943-1944 роках наша діяльність вже кілька разів переходила межі табірних можливостей. Нам вдалося допомогти багатьом людям в чеському сімейному таборі.

З березня 1944 року посилилася робота по підготовці до втеч, і багато пагони пройшли вдало. Ми встановили зв’язок з партизанами, які діяли в околицях табору, і деякими вільнонайманими, які працювали на будівництві підприємств в районі таборів.

Радянські військовополонені добули зброю в літаках, призначених для демонтажу. Звідти ж вони принесли в табір радіоприймач.

Восени 1944 року велася посилена підготовка до збройного повстання. Підготовкою керував центр організації опору в таборі Освенцім I. Але до повстання справа не дійшла.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь