Прихід фашизму до влади в Німеччині означав освіта вогнища війни. Це показали перші ж кроки гітлерівського уряду. Вже в жовтні 1933 року Німеччина зірвала конференцію по роззброєнню. У 1934 році два вбивства, організовані німецькою агентурою, показали, що гітлерівці не зупиняються перед самими ганебними методами для того, щоб позбутися від супротивників. В 1935 році Німеччина почала рвати на клаптики Версальський договір: була відновлена загальна військова повинність, почалася посилена гонка озброєнь.
Інтервенція в Іспанії в 1936-1939 роках вже означала вихід Німеччини за межі своїх кордонів. У цей час відбувається і створення «осі» Берлін-Рим-Токіо (1936-1937) — військового блоку трьох країн, оформленого підписанням «антикоминтерновского пакту» — угоди про спільну боротьбу проти впливу Комінтерну і «проникнення» комуністів. До прямим захопленням Німеччина перейшла в 1938 році, коли за допомогою внутриавстрийских фашистських сил, без єдиного пострілу, була приєднана Австрія. Після цього вона пред’явила претензії до Чехословаччини і Польщі, вимагаючи приєднання до своєї території Судетської області і Данцига.
Вся політика Німеччини йшла в одному напрямку: Гітлер свідомо і навмисно розв’язував світову війну, вважаючи захоплення в малих країнах лише підготовкою до зіткнення з великими державами, особливо з СРСР. Від ідей реваншу за Версаль він дуже скоро перейшов до гасел расової переваги німців, до чванливою заявами про те, що «громадяни Європи повинні тремтіти від жаху» при одному слові «німці» і безумовно коритися їм, до відвертого проголошення мети світового панування. Антирадянщина і антикомунізм, ідеологія шовінізму, пропаганда крайньої жорстокості і повного презирства до моралі — все підтверджувало, що центр агресії перебував у Німеччині.
Фашистська Італія
У 1935-1936 роках Італія захопила Абіссінію (Ефіопію), округливши тим самим свої володіння в Африці. Уряд Муссоліні зробив захоплення Албанії та активно підтримувало гітлерівську агресію, особливо з моменту створення «осі». Дуче і фюрер взаємно вихваляли один одного, спільно вели пропагандистський хрестовий похід проти комунізму.
Чому ж стала можливою безкарна агресія двох фашистських держав, що встигли ще до початку світової війни провести великі захоплення? Головною причиною стала політика «невтручання», що проводиться Англією і Францією, а також політика «нейтралітету», проголошена США. Бездіяльність в період руйнації Версальської системи, згода Англії на будівництво німецького військового флоту, безсилість і пасивність Ліги націй, відмова продати зброю Абіссінії, де люди боролися з луками і стрілами проти танків, а також уряду Народного фронту в Іспанії — така була позиція цих країн перед обличчям агресора.
«Невтручання» пояснювали миролюбністю, поступливістю, побоюванням розпалити конфлікти. Однак насправді, як свідчать документи, ця політика пояснювалася прагненням домовитися з Гітлером і Муссоліні про напрямку їх агресії на схід — проти СРСР, зіштовхнути фашистські країни з соціалістичною державою, відвести їх удар від себе.
У вересні 1938 року зібралися в Мюнхені глави урядів чотирьох держав — Гітлер, Муссоліні, Чемберлен і Даладьє — прийняли рішення про те, що Чехословаччина має поступитися гітлерівцям Судетську область. Це вимога Берлін висував під приводом, що там з давніх пір жили німецькі переселенці. Свої вимоги Гітлер підкріплював вже протягом кількох місяців погрозами, шаленої пропагандою, просуванням військ до кордонів Чехо-словаччини. Таким чином, мюнхенська рішення, прийняте начебто з тим, щоб «утихомирити» Гітлера і уникнути війни, було насправді ганебною капітуляцією перед ним. Воно було зрадою по відношенню до Чехословаччини, яка мала договір про взаємодопомогу з Францією і орієнтувалася на Лондон і Париж. Грубість цієї зради була підкреслена тим, що представника країни, долю якої вирішували чотири «миротворця», навіть не запросили на конференцію, погодившись лише, що «треба мати чеха у сусідній кімнаті» — для довідок.
Йдучи на цей змову з Гітлером, Чемберлен і Даладьє прагнули домогтися його відмови від війни на заході і «каналізувати» його агресію проти СРСР. Англія і Франція розраховували вирішити таким чином свої суперечності з Німеччиною, які наростали давно і включали втрату впливу і союзників в Європі, економічну конкуренцію, військове суперництво і, головне, пряму загрозу існуванню цих країн. Однак мюнхенська політика почала терпіти крах вже через кілька місяців після конференції.
Всупереч даним Англії і Франції гарантій того, що малі країни будуть залишені в спокої, Німеччина висунула нові вимоги, що призвело до остаточного захоплення і розчленування Чехословаччини в березні 1939 року. Слідом за цим вона ультимативно зажадала від Польщі згоди на приєднання до Німеччини Данцига і передачі їй шляхів через «польський коридор». У Варшаві і всюди у світі розуміли, що Польщі готується доля Чехословаччини, де справа також починалося з часткових вимог. Польща відповіла відмовою — виник конфлікт, якому судилося стати прямим введенням у світову війну.
Розв’язання війни на Далекому Сході
Ще в 1931-1933 роках Японія створила вогнище війни на Далекому Сході, захопивши у Китаю Маньчжурію і перетворивши її на маріонеткову державу Маньчжоуго.
Свого роду «далекосхідним Мюнхеном» стало англо-японську угоду 1939 року, за яким Англія фактично визнала японські захоплення в Китаї. США постачали Японії вкрай необхідне їй сировину військового значення. Коли ж суперечності досягли великого напруження, Вашингтон, хоча і розірвав торговий договір з Японією, прийняв японську місію з тим, щоб домовитися про нормалізацію торгових відносин. Ця місія залишалася в США до самого нападу Японії на американські володіння в 1941 році і, обіцяючи різні поступки, створювала маскування військових приготувань Токіо. Зміст англо-американської політики фактичного заохочення агресора був той же, що і в Європі: змовитися з мілітаристською Японією, направити її подальші загарбницькі плани у бік СРСР. Надії на японо-радянських зіткнення особливо зросли в 1938-1939 роках, коли відбувалися бої біля озера Хасан і річці Халхін-Гол. Саме в цей час позначився і з повною виразністю курс на «далекосхідний Мюнхен».
Дії СРСР
На початку 30-х років СРСР уклав ряд пактів про ненапад, виступав з пропозиціями про обмеження озброєнь і став ініціатором підписання конвенції про визначення агресора.
Однак по мірі розвитку політики «невтручання» західні держави все більше саботували ідею колективної безпеки. Вони відхилили пропозиції Радянського Союзу про повному і суворому застосуванні до Італії санкцій Ліги націй, коли йшла війна в Ефіопії. Не були прийняті дієві заходи щодо припинення італо-німецької інтервенції 1936-1939 років в Іспанії, на чому наполягав радянський представник в лондонському Комітеті з невтручання.
Не відбулося і спільний виступ протесту проти захоплення Австрії фашистською Німеччиною в 1938 році. Радянський Союз був готовий надати допомогу Чехословаччині, коли почався судетській криза, і неодноразово пропонував її, проте, буржуазний уряд Чехословаччини на чолі з Бенешем боялося впливу СРСР на народ, а Франція і Англія воліли мюнхенську змову з Гітлером.
