“Розіграш” для фашистів | Історичний документ

У першій половині квітня 1945 року 1240-го Виборзький полк 372-й Новгородської дивізії підійшов до гирла річки Одер нижче міста Штеттін в півсотні кілометрів від Балтійського моря. Командир полку підполковник Гладенко отримав від командира дивізії особливе завдання. Про нього невдовзі без всякої команди здогадалися всі бійці.

До невеликого населеного пункту, розташованого на правому березі Шецинского затоки, підходили вночі без усякого маскування і скритності. Командири весело балагур з солдатами, без сорому курили, навіть без особливої потреби освітлювали дорогу кишеньковими ліхтариками.

Підійшли до населеного пункту, зробили перекур, залишили в ньому невелику частину полку, а основні його сили потай знялися, зробили коло кілометра на три-чотири і по довколишньому лісі по старій дорозі знову прийшли в той же населений пункт. Знову перекур, і через півгодини повторили кружный маршрут. Якщо у німців залишилися тут спостерігачі, вони повинні були побачити, що російське командування до Шецинскому затоки підтягло три полки.

Помічник командира взводу Геннадій Долганов, уродженець Іжевська, йшов на чолі колони своїх розвідників. Позаду нього, трохи приотстав, крокував Ведмедик-моряк, хлопець величезного зростання, коса сажень в плечах. Служив Ведмедик колись у флоті, як він потрапив на сушу, ніхто не знав, але було ясно — не по своїй волі. Мало куди закине людини військова доля. Долганов і сам готувався стати артилеристом, але ось уже два роки ходить в розвідників.

Поряд з Ведмедиком-моряком крокував боєць Жилін — людина середнього зросту, але теж, як і Ведмедик-моряк, широкий в плечах і теж володіє неабиякою фізичною силою.

Розвідники склали не одну легенду про друзів. Розповідали, що одного разу на них наскочила група німецьких розвідників і хотіла захопити їх живими. Друзі в рукопашному бою перебили німців, а чотирьох оглушенных взяли під пахви і затягли в свою частину…

За Мишком-моряком і Жиліним крокували сержант Акашкин — теж досвідчений розвідник, і радист єфрейтор Морозов, який нещодавно прибув в розвідроту.

Настрій бійців було бадьорий, вони відчували, що німцеві готується якийсь «розіграш». Колона зупинилася, і начальник розвідки полку капітан Скляренко підкликав до себе молодших командирів.

— Так, товариші командири,— звернувся він до них серйозним тоном,— перша частина нашої операції завершилася. Тепер необхідно терміново підготувати «потужну бойову лінію». Та так, щоб у ній було багато «бліндажів», замаскованої «артилерії» та іншої «бойової техніки». Використовувати підручні засоби. Завдання зрозуміле?

Командири відповіли, і капітан наказав приступити до справи. Долганов прибіг у свій взвод і передав наказ. Бійці спішно розбіглися по порожніх дворах втекли німецьких бюргерів у пошуках «бойової техніки».

— А чим це не гармата? — весело вигукнув Мишко-моряк, выкатывая з двору двуколку з величезними колесами. — Беремо колеса, через спиці протягуємо палицю, ставимо на неї голоблю або колоду, «маскують» так, щоб німець побачив те, що йому потрібно бачити,— і «гармати різних калібрів готові до бою. А раптом і вони почнуть стріляти. Адже кажуть, раз на рік і кочерга стріляє.

За ніч було збудовано «потужне зміцнення». Купи хмизу, соломи і старих колод, завалених свежевырытой землею, повинні були довести, що тут розташовані бліндажі. По всій лінії пролягала зигзагоподібна траншея. Не біда, що вона була неглибокою. Головне, з повітря вона повинна була проглядатися дуже чітко.

Прокинувшись вранці, німець напевно прийшов сумний подив: всього за ніч перед ним виросла така потужна ударна лінія, що на кожному кілометрі налічувалося понад двісті гармат, мінометів та іншої бойової техніки. Він, мабуть, не на жарт стривожився і невдовзі вислав розвідника — «раму».

Розіграш для фашистів | Історичний документДо кінця Другої світової війни,— думав, лежачи в укритті, Долганов,— залишилися лічені дні. Вдома, напевно, вже скресла крига на річках, граки в’ють гнізда. А що їх чекає тут?»

Німець вгамувався, і солдати вийшли з укриттів. Від бомбардування і артналета ніхто з полку не постраждав. А земля вздовж помилкової лінії була суцільно порита та переорана розривами бомб і снарядів.

Долганов отримав завдання спостерігати за островом, що знаходився перед ними посередині затоки. Тягнувся острів вздовж течії річки всього на кілометр. Ширину визначити було важко, але схоже — не більше двохсот метрів. Острів повністю заріс очеретом, під час припливів затоплювався водою. Якщо навіть вдасться переправитися туди, то сховатися на ньому буде неможливо: окопи не выроешь, заллє їх водою, каменів напевно там немає, а очерет — ненадійне укриття від куль і осколків.

Через кілька годин командування полку наказав однієї стрілецької роти з відділенням розвідників Долганова почати переправу. Рота підготувала човни, плоти, камери автомобільних коліс та інші підручні засоби. Але німець, виявляється, уважно стежив за всім, що відбувається на правому березі: ледь бійці досягли середини рукава річки, як на них обрушився шквал вогню з усіх видів артилерії. Вода в річці перетворилася на гігантський вируючий казан. Було перебито і потоплено більшість човнів та плотів. Стало зрозуміло, що під таким вогнем годі й думати про подальший рух до острова. Та ще невідомо, чи є там німці чи ні. Якщо навіть вдасться дістатися до нього вплав, німці переб’ють всіх бійців з автоматів і кулеметів.

Що залишилися в живих бійці без всякої команди повернули назад до свого берега. Долганов разом з Мишком-моряком і Жиліним переправлявся на невеликому плотику. Снаряд впав неподалік від них. «Полундра!» — почув Долганов крик Ведмедики і негайно відчув, як моряк чіпко схопив його за руку. В той же час їх підняло і відкинуло на кілька метрів у повітря. Потім він відчув, що занурився у воду. Мишко продовжував його тримати. Долганов почав вириватися, не розуміючи, чому моряк його тримає під водою. Потім відчув, що його потягнули вгору. Виплили. Довкола плавали колоди від розбитого плота.

— Спокійно, командир,— сказав Ведмедик і потягнув його до берега.

— Де Жилін? — крикнув Долганов. Мишко не відповів.

— Та не тягни ти мене, чорт забирай. Я сам вмію плавати!

— Бачу,— відповів Мишко.— Але голову під колоди не треба підставляти.

Тільки тепер зрозумів Долганов, чому моряк його утримував під водою. Колоди розбитого плота, падаючи, могли вдарити по голові. Він здивувався тому, як Мишко навіть у такому палітурці зберігає спокій і самовладання.

Коли вибралися на свій берег, Долганов, ледве віддихавшись, почав шукати своїх бійців. Ось виплив Жилін. Він тягнув за собою Акашкина. Потім зібралися інші бійці. Відділення було в повному складі, а стрілецька рота не дорахувалася половини.

З важким почуттям йшов Долганов до капітана Скляренко на доповідь.

— Товаришу капітан, наказ не виконаний.

— Змініть обмундирування і обсушитесь,— відповів йому капітан.— А наказ ви виконали з честю.

Від імені командування полку всім бійцям була оголошена подяка. Загиблі в цьому бою були представлені до посмертним нагород.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: