Данила Федотович Райців — був відважним, винахідливим і вивертким командиром самого великого партизанського загону в бригаді Минаю Пилиповича Шмирьова. Загін зібрався в прокопченном будова.
— Це що — смолокурня?
— Кузня, — відповів Райців. — Тільки вона і вціліла. Півсотні сіл, дві тисячі дворів спалили нелюди в нашому районі. Народ хлинув сюди, в цей ліс. Пригнали люди корів, привели коней, принесли все, що вдалося врятувати від грабіжників. Залили вогнем, залили кров’ю вороги наш рідний край.
Тут же в кузню — штаб партизанського загону Райцева — почали заходити командири взводів, підривники, розвідники. Приїхали туди також Минай і комісар бригади Річард Шкреда.
— Давайте, хлопці, гарненько обмозгуем план розгрому карателів, — запропонував Минай Пилипович. — У Вітебську, в студентському містечку, розмістилася велика німецька частина.
— Воно, звичайно, добре б, так як туди проникнути? Місто.
— Сам знаю, що місто. А хіба не чув ти, синку, що хитрість і одчайдушність міста беруть? Міста! А нам тільки одну ворожу військову частину треба на той світ відправити.
План комбрига був дуже простий: відібрати сотню удальцов, просочитися дрібними групами до будівлі університету, зняти безшумно ворожих вартових, закидати будівлю гранатами, перестріляти тих гітлерівців, яким вдасться після цього вціліти, вирватися на вулицю і відійти в ліс.
— Сотню поведе Данила Райців. Згодні, хлопці?
— Згодні, батьку!
І Райців почав діяти. Спочатку через зв’язкових він встановив, в які години змінюються німецькі караули. Така обережність була не зайвою.
Адже якщо зняти пости не вчасно, то прийшла зміна підніме тривогу, позбавить партизан раптовості і вся операція провалиться. Значить, треба було зняти німецьких вартових, як тільки вони заступлять на посаду. А де розташовані пости — це теж було розвідано точно.
І ось глухий, вітряної та холодної вночі Данила Райців вивів свою сотню з такого обжитого і затишного лісу. Вперед були вислані найсміливіші, самі лихі розвідники, обвішані гранатами й озброєні кинджалами.
В призначений час вони тихо зняли німецьких вартових, прибрали патрулі, і партизани підібралися до великого будинку, де спали офіцери і солдати. Задзвеніло скло — і в розбиті вікна полетіли гранати. Загуркотіли вибухи, запалала пожежа. Напівголі, в самих трусах, викидалися фашисти у вікна, але тут їх приканчивали автоматники.
Тривога охопила весь ворожий гарнізон у Вітебську. Танки, кавалерію, піхоту фашисти кинули в погоню за удальцами. Загрохотала, загриміла, задимилася лісова галявина. Але сміливці були вже далеко, в глибині лісу, в гущавині. Розгромивши велику німецьку частину, вони повернулися без втрат.
— З перемогою, батько Минай!
Ось як був здійснений тоді план батька Минаю, той самий план, який обмозговывали в прокопченной кузні.