В період наполеонівських воєн найбільше значення в боях мали піхота і артилерія. Але не можна було скидати з рахунків мобільні роду військ, які нерідко змінювали хід ключових битв. До таких належали і підрозділу одного з видів легкої кінноти – гусар.
Специфіка гусарських підрозділів. Хоча спочатку гусарські частини формуються як кавалерійське ополчення в Угорщині для боротьби з турками ще в XV столітті, потім досягають свого розквіту як важка кіннота в Речі Посполитій, в Росії вони мали дещо інший характер. Гусари з’являються у нас в XVIII столітті, і, по-перше, вони відразу створювалися саме як легка кавалерія, по-друге, спочатку гусарські частини були іррегулярні підрозділами, схожими з козачими.
Це було дивно, оскільки вони формувалися часто з козаків, особливо після ліквідації Запорозького козацтва. До кінця XVIII століття це вже регулярні полки російської армії. У Вітчизняній війні було вже 11 армійських гусарських полків і один лейб-гвардії Гусарський полк.
Проте походження від іррегулярних військ позначалося й надалі: гусари відрізнялися традиціями удальства, вольності, самостійності в бою. Оскільки служба в легкій кавалерії не вважалася престижною, там рідко можна було зустріти представників аристократії. Офіцерський склад гусар хоч і складався з дворян, але в основному вихідців з малознатных сімей, і тому відрізнялася вільнодумством.
Треба сказати, що характер Вітчизняної війни 1812 року як не можна краще сприяв зростанню значення гусарських полків. На відміну від інших компаній у наполеонівських війнах, ця війна була на рідкість маневрової і динамічною. Сама короткостроковість цієї війни говорить про багато – всього лише за півроку французька армія за відсутності механізації зуміла доскочить до Москви, сидіти там більше місяця і відлетіти назад, правда, практично зникнувши по дорозі. Бліцкриг у чистому вигляді.
Якщо в інших війнах їх підсумок вирішувалося найчастіше в генеральних битвах, де маси піхоти під бій барабанів стикалися між собою під нищівним вогнем сотень гармат, то у Вітчизняній війні таким був тільки Бородінський бій, який аж ніяк не вирішив результату війни. Найбільше навантаження в цій війні лягала на ар’єргардні і авангардні частини, які здебільшого складалися з легкої кавалерії.
Озброєння гусар також відповідало їх призначенням. В кінній атаці в основному використовувалася легка кавалерійська шабля, введена в гусарський арсенал в 1809 році. Для посилення ударного ефекту з весни 1812 року гусари також отримали піки, які були притаманні іншому виду легкої кавалерії – уланам. Але якщо улани були озброєні ними поголовно, то в гусарських полках їх отримували тільки перші шеренги ладу для посилення першого удару. З вогнепальної зброї гусари мали кавалерійський карабін або мушкетон для ураження противника дробом по великій площі. Крім того, для ближнього бою були два пістолета.
Все це проявилося з самого початку війни 1812 року, коли основною стратегією російської армії стає відступ вглиб країни для об’єднання 1 і 2 армій, збереження збройних сил і вимотування противника, розтягування його комунікацій. Гусари та інші види легкої кінноти підходили для цієї стратегії найкраще, причому не тільки на основних напрямках.
Як аналогічний приклад дії гусар на допоміжному напрямку можна навести бій 18-20 липня 1812 року під Клястицами, де війська маршала Удина, що рухалися на Петербург (що показує важливість цього напряму), зіткнулися з частинами генерала П. Х. Вітгенштейна, уступавшими супротивника в силах в півтора рази. Одну з ключових ролей тут зіграв Гродненський гусарський полк, який вів до атаки генерал Я. П. Кульна. При підтримці козацьких частин гусари, як мобільні підрозділи, постійно атакували противника.
І хоча полк, занадто захопившись атакою, потрапив у засідку, де загинув Кульна, їх відхід дозволив, у свою чергу, заманити в засідку і розгромити значні французькі сили. У результаті не тільки було зупинено наступ на Петербург, але і створювалася постійна загроза флангу основних наполеонівських військ. В цьому бою добре видно часто змінюється роль гусар, які ставали то авангардом при атаці, то ар’єргардом при відступі. Головна запорука успіху для гусар – рух. Зупинка призводить до поразки, як це було з лейб-гвардії гусарським полком під Аустерліцем.
В єдиному генеральній битві війни 1812 року під Бородіно брало участь 6 гусарських полків, у тому числі і єдиний гвардійський. Треба сказати, що сам характер цієї битви не дозволяв використовувати бойові можливості гусар як маневрених сил повною мірою. Бій для цього було занадто позиційним. В результаті гусари змушені брати участь у фронтальних атаках разом з важкою кіннотою. Відсутність можливостей для маневру для легкої кінноти призводило до великих втрат.
Потрібно відзначити участь двох гусарських полків – Лейб-гвардійського і Єлизаветградського у складі корпусу генерала Ф. П. Уварова в знаменитому рейд в тил французьких військ в середині Бородінської битви. Як раз в цьому рейді проявилися як сильні, так і слабкі сторони гусар. З одного боку швидкий рейд легкої кавалерії збентежив французів і змусив їх зняти частину військ з основних напрямків удару, а також Наполеон відмовився від наміру вводити в бій гвардію, яка могла б вирішити результат бою. Але з іншого — гусарам Лейб-гвардійського полку довелося кілька разів в лоб атакувати піхотні частини, побудовані в каре, що не мало жодного ефекту і призвело лише до втрат.
Не випадково гусари становили основну силу в армійських партизанських загонах. Перший з них, організований підполковником Охтирського гусарського полку Д. В. Давидовим, максимально використовував головні достоїнства цього виду легкої кавалерії – мобільність і самостійність, діючи на комунікаціях противника. Втім, при цьому виявилася слабкість гусар. Коли загін Давидова наскочив на кортеж самого Наполеона, відступав від Москви до Смоленська під захистом своєї Молодої Гвардії, гусари і козаки навіть близько не могли підібратися до французьким гвардійцям, які вистроїлись в каре навколо імператорської карети.
Гусарські полки проявили себе і в Закордонних походах російської армії 1813-14 рр., особливо в битвах під Кульмом і «битві народів» під Лейпцигом.
У цілому війна, що проходила в постійному русі, давала можливість гусарам заявити про себе як про одного з вельми ефективних родів військ. Недарма практично всі гусарські полки були відзначені нагородами: нагородна Срібними трубами, а деякі – Сумський, Охтирський, Ізюмський – вищими за статусом Срібними трубами з георгіївськими штандартами. А служба в гусарських полках стає куди більш престижною.