Рішучий наступ | Історичний документ

28 вересня, о першій ночі з штабу 7-ї гвардійської армії нами був отриманий наступний наказ:

«25-му гвардійському корпусу у складі 72-й, 81-ї гвардійської дивізії, 53-ї стрілецької дивізії, танкової групи, 115-го ИПТАПа в ніч на 29 вересня бути в готовності до рішучого наступу. Смуга колишня. Найближча задача — захоплення висот 182,3, 170,1 і хутори Бородаївка. До кінця дня вийти на рубіж Комсомольськ, Берестка, Попове. Готовність корпусу — 8.00. 29. 9. 43 роки».

Командуванню корпусу і дивізій, штабах і политаппарату належало виконати величезну роботу. Тому ще до сходу сонця всі вже були на ногах, готувалися до виконання нових завдань.

Всі викликані генерали і офіцери зібралися в штабі корпусу. Тут же було і командування 53-ї стрілецької дивізії генерал Овсієнко, начальник політвідділу підполковник Контурів, заступник командира дивізії полковник Василевський і начальник штабу майор Кондратенко.

На цій нараді ми спільно розробили заходи для переправи дивізії у повному складі на західний берег Дніпра. Командири дивізій отримали наказ о дев’ятій годині бути на правому березі для проведення рекогносцировки.

Однак розгорнулися незабаром події внесли корективи в наш план.

В 8 годин противник почав артилерійську й авіаційну підготовку в смузі 72-й та 81-ї гвардійських дивізій. Рекогносцировку довелося перенести на 15 годин.

Не минуло й півгодини після ворожої артпідготовки, пролунав дзвінок від Миколаєва.

— Противник зробив атаку силами до батальйону піхоти при підтримці п’ятнадцяти танків на позиції двісті тридцять третього полку і силами до полку піхоти при підтримці двадцяти танків на позиції двісті тридцять восьмого полку, — доповідав командир дивізії. — З боку села Попове до лісу рухається велика колона автомашин.

Відразу слідом за Ніколаєвим подзвонив Лосєв:

— Два батальйони піхоти і вісімнадцять танків здійснили спробу втрутитися у стик між нами і двадцять четвертим корпусом. Противник відкинутий. До хутора Бородаївка рухається багато автомашин.

Протягом дня ворог тричі піднімався в атаку. Гітлерівська авіація неодноразово бомбила бойові позиції наших частин, місця зосередження військ, переправу. Це означало, що противник почав підводити резерви.

В 15 годин 30 хвилин старші офіцери корпусу зібралися на моєму спостережному пункті.

Ось він передній край. Перед фронтом 222-го гвардійського полку чадять чотири ворожих танки. Хутори Вородаевка і Попово з-за диму і пилу майже не видно. Звідти по наших позиціях б’є артилерія.

Рекогносцировка тривала з годину. Ми визначили смуги настання дивізій, їх цілі, райони прикриття флангів, завдання резервів. Потім я дав командирам дивізій установку:

— Південніше курганів прорвати оборону противника, розгорнути наступ на хутори Бородаївка, Ново-Олександрівка, до кінця дня вийти в район Комсомольськ-Берестка. У дивізіях створити другі ешелони і протитанкові резерви. П’ятдесят третьої дивізії разом з танковою групою просуватися в напрямку Погрібна — Одинець, вибити противника з хутора Микитівка. Вісімдесят першої гвардійської дивізії спочатку звільнити Ново-Олександрівки, потім Михайлівку. Сімдесят другий гвардійської дивізії у взаємодії з частинами двадцять четвертого гвардійського корпусу очистити від противника хутір Бородаївка та до кінця дня висунутися до Берестке. Артналет — десять хвилин.

У нас не було достовірних і достатньо повних відомостей про резерви противника. А наш правий сусід — 49-й корпус — поотстал і знаходився в шести кілометрах позаду нас. Тому потрібно було частиною корпусу прикрити свій правий фланг.

Командувач армією М. С. Шумілов страшно не любив, коли йому повідомляли про відставання сусідів і тривозі за свої фланги. Він вимагав: не озиратися назад, якщо фланги залишаються відкритими, прикривати їх своїми силами і виконувати поставлене завдання. Такий же порядок встановився і в нашому корпусі. Командири дивізій, які знали про цю вимогу командувача, не чекаючи вказівок, самі вживали заходи для забезпечення своїх флангів.

Незважаючи на безперервні нальоти ворожої авіації, переправа частин 53-ї дивізії через Дніпро пройшла чітко та організовано.

Після завершення переправи заступник начальника штабу фронту з задоволенням сказав:

— Вам і колективам саперно-понтонних підрозділів висловлюю подяку за старання і мужність. Особовий склад інженерних частин, а також їх командири — товариші Соколов та Сичов — гідні високих урядових нагород. Вони забезпечили виконання бойового наказу. Про них буде повідомлено Військовій раді фронту.

Точний час атаки в наказі командувача армією не було визначено. Воно залежало від готовності корпусів, які входять до складу армії. Тому, коли наш корпус був повністю готовий почати бойові дії, я зателефонував начальнику штабу армії.

— Артпідготовку і наступ всі корпуси почнуть одночасно, — сказав генерал Лукін. — Час готовності — близько десяти годин. Артпідготовка — п’ятнадцять хвилин. Наказ отримаєте…

Виходить, до початку наступу ще майже чотири години. Ось вже більше доби ніхто з нас не стуляв очей. Коли ще доведеться поспати. Обстановка стрімко змінюється.

Ми з Колісником спустилися в бліндаж. Закуталися в плащ-намети і повалилися на сіно.

Через дві години нас розбудили.

Вересневий ранок. Дніпро в тумані. Помітно пожовкле листя від рясної роси важко звисли донизу.

— Мабуть, до артпідготовки туман не розвіється, — зауважив полковник Журавльов, стаючи поряд з нами і теж дивлячись на річку.

— Ще годину часу, — відгукнувся я. — Сонце з’явиться — враз розжене. Та хоч і не розжене — не біда. Авіація буде менше докучати. Всі дивізіони перевірили?

— Всі.

Колесник попрямував у 53-ю дивізію. Журавльов і я пішли на спостережний пункт Лосєва. Коли ми дісталися до нього, він по телефону домовлявся з лівим сусідом — полковником Козаком — про прикриття стику.

72-я гвардійська дивізія була в повній бойовій готовності. Полки зазнали значних втрат у боях за Бородаевку, були поповнені, забезпечені належними видами озброєння.

Зі штабу армії вчинила шифрована телеграма. Час початку та кінця артилерійської підготовки залишалося незмінним.

Рівно о 8 годині 45 хвилин заговорили гармати. У артпідготовки, крім дивізійних артилерійських полків, що брали участь 263-й окремий армійський мінометний полк, полкові та батальйонні міномети, армійська гарматна бригада. На один кілометр смуги настання корпусу припадало близько ста стовбурів. Такого сильного і щільного вогню було достатньо для прориву оборони противника і забезпечення нашого наступу.

Рішучий наступ | Історичний документ

В дев’ять годин слідом за залпом реактивних установок почалася атака. Полиці увірвалися в траншеї ворога і після п’ятнадцятихвилинної рукопашної сутички повністю оволоділи ними. Гітлерівці відійшли на заздалегідь підготовлені тилові рубежі — в хутори Погорілка, Бородаївка, в Пролетарку й інші населені пункти. Противник підготував до тривалої оборони та висоти на південний захід від цих населених пунктів. Зокрема, нами були засікти численні дзоти і доти на висотах 175, 167,8, 165,4.

Спираючись на ці укріплення, гітлерівці тричі піднімалися в контратаки. І все ж, незважаючи на шалений опір противника, корпус до 15 години виконав найближчу задачу, звільнив населені пункти, розташовані в смузі його настання, і приступив до штурму висот біля річки Безіменної. Після наполегливих боїв була взята висота 147,4 і звільнене село Тарасівка. Однак потім наше просування було зупинено. На правому фланзі корпусу утворився пролом в 10-12 кілометрів. 223-му полку 53-ї дивізії, її танкової групи і 15-го ИПТАПу належало закрити цю прогалину.

Коли я у 17 годин змалював становище командувачу, він сказав:

— Корпусу закріплюватися на зайнятих рубежах. Вам прибути на мій спостережний пункт за новим наказом.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: