Німеччина на початку 20 століття була сильною державою, керованою кайзером Вільгельмом II. А як відомо, якщо є внутрішній потенціал, то завжди є бажання показати його сусідам (як ближнім, так і далеким). Як це зробити? Досить просто – почати війну. Коли армія знаходиться в повній бойовій готовності, то у керівництва не виникає додаткових питань – а як довго буде тривати війна?
А що вийде в результаті? Коли в 1914 році Німеччина вступила в Першу світову війну, то, зрозуміло, ніхто не розраховував, що вона затягнеться на довгі 4 роки. Кайзер взагалі думав, що країна швиденько покаже решті Європі, хто в домі господар, і перемога в будь-якому випадку буде за ним. Однак цього не сталося. Західний фронт опинився в глухому куті, Східний – безперспективним. Німеччина зрозуміла, що війна буде затяжною, а до цього повороту подій вона була не готова. Зрозуміло, які рішення були прийняті?
Мобілізація робочої сили і людських ресурсів, збільшення числа військових постачань в країну, збільшення робочого часу заводів, що виробляють техніку і зброю. Цивільне населення продовжує зазнавати збитків, жити в цих умовах, поневіряння, втрачати своїх рідних і близьких. Плюс додамо до цього списку загальну втому від військових дій – правда, кому хочеться перманентно перебувати в таких умовах, воювати, втрачати здоров’я і життя? До 1918 року в країні зростало невдоволення владою та її бездіяльністю. Армія не хотіла більше брати участь у війні, яку вона програє ( до того часу вже було зрозуміло, що перемоги чекати не доведеться).
Це обставина ще більше підірвало моральний дух солдатів, які втомилися від нескінченних боїв і хотіли повернутися додому. Почалися дрібні страйки і демонстрації, з часом призвели до справжньої революції.
Передумови
Вже починаючи з 1917 року в Німеччині назрів внутрішній криза – через війни встали багато виробництв, що не було роботи, моральний дух громадян був зломлений. Крім цього, в минулому році був неврожай картоплі, що погіршило ситуацію. У містах почався голод – не вистачало продовольства, магазини стояли порожні, а ті товари, які лежали на полицях, були надзвичайно дорогими. Сувора зима 1916-1917 забрала життя багатьох тисяч людей. Також населення вмирало не тільки від холоду, але і хвороб, навіть таких простих, як грип і застуда. Елементарно не вистачало ліків. Багато родин втратили годувальників і не мали засобів до існування.
У такій обстановці люди почали виходити на вулиці з вимогою якнайшвидше закінчити війну і привести країну в порядок. Причому не було відмінності серед протестувальників – середній клас або біднота. Всі громадяни однаково відчували ненависть до уряду. І особливо діставалося кайзеру, який не робив жодних кроків.
Вся влада була зосереджена в руках короля та канцлера. До 1918 року. У період закінчення війни справжніми правителями Німеччини стали військові генерали – Гінденбург Пауль і Еріх Людендорф. Останній прекрасно усвідомлював, що Німеччина програє війну, а це буде чревато мирним договором, який на ділі виявиться грабіжницьким документом з вимогою величезних виплат. Тому Людендорф прагнув змінити лад Німеччини – перетворити її з абсолютної монархії в конституційну. Він розраховував на те, що держави Антанти будуть краще взаємодіяти саме з демократичної Німеччиною.
Роза Люксембург і Карл Лібкнехт планували влаштувати повстання і в столиці – Берліні. Вони були великими шанувальниками жовтневої революції в Росії, радянської моделі розвитку країни і вважали, що те ж саме підійде і Німеччини. Однак більш гуманними методами.
9 листопада 1918 року було сформовано Тимчасовий уряд, що повинен був представити нові реформи, що сприяли поліпшенню життя громадян. Потрібно було провести вибори в парламент.
Комуністи не хотіли брати в них участь, а бажали провести революцію. У Берліні вони почали захоплювати стратегічно важливі будівлі, закликали робітників до страйків, створили революційний комітет. Проте їх план провалився – після 3 днів боротьби з центральною владою Лібкнехт і Люксембург були заарештовані та убиті. У Берліні все одно було неспокійно, тому проводити вибори і збори з приводу нового державного ладу було вирішено в іншому місті – Веймарі. Саме він дав новій республіці своє ім’я.
В цілому сутички і повстання, що прокотилися по всій країні. Жодна земля не залишилася без революційного втручання. Наприклад, Баварія в листопаді 1918 року також повстала проти монархії Віттельсбахів під проводом Курта Ейснера, члена соціал-демократичної партії. Через деякий час король Людвіг III був позбавлений влади, а Баварія оголошена республікою.
Підсумки
Що можна сказати про листопадової революції 1918 року? Чи можливо було уникнути, якби кайзер виявився більш рішучим і провів необхідні реформи, зупинив військові дії? Що б стало з Німеччиною, якби вона взагалі не брала участі в першій світовій війні? На ці питання вже не дати точної відповіді – події здійснились. Важко сказати, який характер носила революція – буржуазний, пролетарський, соціалістичний. Від всіх потроху. Люди прагнули до більш демократичного суспільства, нових правил у житті. Але за них довелося ще поборотися.
Тільки у 1919 році із створенням Національного зборів, революція фактично закінчилася. Перед цим були ще й роки війни. Однак Німеччина, як птах Фенікс, відродилася з усіх колотнеч. Щоб пізніше пережити ще більш страшний досвід – нацизм. Але це вже інша історія.