Вранці 25 жовтня (7 листопада) польова підмосковна радіостанція прийняла радіограму з крейсера «Аврора» про перехід державної влади до органу Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів — Військово-революційного комітету, і вся Москва прийшла в рух.
Московський комітет більшовиків обрав бойової партійний центр для керівництва справою революції в місті. На пошті, телеграфі, міжміської телефонної станції встали солдатські караули. По заводам йшла запис в нові загони Червоної гвардії. На вулицях подекуди роззброювали офіцерів. У ті ж дні і години мобілізували свої сили й спішно готувалися до опору буржуазія і її найманці.
Сили контрреволюції — великі юнкерські училища, школи прапорщиків, кадетські корпуси, кадрові офіцери, які накопичилися під різними приводами в Москві,— всього біля 20 тисяч осіб. На стороні Рад — робітники, 10-12 тисяч червоногвардійців і близько 30 тисяч солдатів міського гарнізону.
У розпорядженні Військово-революційного комітету було вдвічі більше сил. Застосувавши їх, можна було ліниво придушити всяке протидія. Однак цілих три дні в місті не було ніяких збройних сутичок: революція дорожила життям людей. Командувача Московським військовим округом намагалися переконати в безглуздя опору, запропонували мирно вирішити питання про передачу влади Радам.
Кремль оточений Білими
Але контрреволюція, зазнавши поразки в Петрограді, будувала великі плани в Москві, ніяке мирне вирішення її не влаштовувало. У Москву готувалися перекинути військові частини з фронту, приїхав уник арешту колишній міністр Тимчасового Прокопович. Головні сили революції і контрреволюції зосередилися на боротьбі за Кремль: всім зрозуміло було, що це куди більше, ніж тільки стратегічний пункт. Наказ юнкерам оточити Кремль — перший виступ білих.
Через тиждень місто ховав віддали життя в боях за владу Рад. Вздовж Кремлівської стіни вирита величезна братська могила, з ранку і весь день 10 листопада сюди несли труни, оббиті червоним. Сотні тисяч москвичів, майже суцільно робітники, вийшли на вулицю, проводжаючи героїв. «Слава полеглим у великій боротьбі. Так буде їх справа справою живуть».
В урочисто-траурної похоронної процесії брав участь Джон Рід. З закляклими руками і ногами стояв він на Червоній площі до семи годин, коли в могилу було опущено останній труну. У той же вечір хтось з іноземних кореспондентів запросив Ріда в будинок до багатія, нажившемуся на військових поставках. Вражений тваринної ненавистю господаря та його гостей до революції, Рід запитав сиділи за столом: кого вони воліють — кайзера чи більшовиків? Майже всі одностайно висловилися…
Так размежевались пролетарі і буржуазія.
Ще через тиждень, в неділю, патріарх рпц Тихон влаштував хресний хід з Успенського собору в Кремлі на Червону площу. З Лобного місця він прокляв і піддав анафемі більшовиків, відслужив молебень за повалення богопротивної влади.
Не допомогли кулемети з божих храмів, не подіяла і анафема.