Коли в 1941 році на західні кордони нашої Батьківщини обрушилася добре підготовлена, раптова атака багатомільйонної, сконцентрованої на стратегічних напрямках німецької армії, наші війська, що перебували в стані світу, змушені були вступити в боротьбу неотмобилизованными. Це, на жаль, торкнулося і підрозділів, в яких знаходилася основна маса танків. Машини виробництва Кіровського заводу КВ-1 і КВ-2 з перших днів війни вступили в бій. Поява на полях битв настільки потужних танків стало повною несподіванкою для ворога. Тодішній начальник генерального штабу сухопутних військ німецько-фашистської армії генерал-полковник Ф. Гальдер писав у своєму щоденнику в перші дні війни про танки КВ:
«У супротивника з’явився новий тип важкого танка… вага 52 т, броня 37 см (?!), бортова броня 8 см, озброєння — 152-мм гармата і три кулемети».
З тексту зрозуміло, що мова йде, очевидно, про танки КВ-2. Однак товщину броні німецькі фахівці визначали, видно, на око і завищили. Виходячи зі слів ворожого генерала, танки Кіровського заводу раніше противнику не траплялися, і у німців не було ніякої інформації про них. Досліджуючи це питання в післявоєнний час, Ж. Я. Котін висловив думку, що німецькі генерали, перебуваючи в стані ейфорії від успіхів на Західному фронті, не хотіли думати про те, що Червона Армія може опинитися хоч у чомусь сильніший, бо це не в’язалося з їх завоевательскими амбіціями. Така психологія поширювалася у них і в середовищі конструкторів, яких орієнтували на створення швидкісних машин, не захищених противоснарядною бронею, більш придатних для глибоких проривів і взагалі розрахованих більше на вчинення неочікуваних операцій і деморалізацію противника, ніж на протиборство з сильним суперником.
Таким суперником на ділі виявилися танки КВ. Про їх високих бойових якостях пишуть зарубіжні автори. На четвертий день війни, 26 червня 1941 року, три німецьких дивізії, що наступали на Ленінград, далеко відірвалися вперед від своїх забезпечують підрозділів.
Як записано в «Історії танкових боїв», виданої в Нью-Йорку в 1972 році, всі операції з постачання трьох дивізій були перервані на 48 годин одним танком КВ. «Броня цього танка,— пише автор,— нахилена і по найбільшій товщині по горизонталі була абсолютно непробивною для всіх німецьких гармат, крім 88-мм зенітної. А його 76-мм гармата перешкоджала противником введення в бій більш потужних, але не захищених бронею знарядь. Це опір одного радянського танка порушило мобільність німецького угруповання. Німці успішно боролися з легкими російськими танками, але коли зустрілися з КВ, то виявили, що російська 76-мм гармата вражає їх найтовщу броню на видимій дистанції 1000 ярдів (914 м), а німецькі танки мали наблизитися на відстань 200 ярдів (183 м), щоб вражати російські танки». Ось таке свідоцтво було почерпнуто при вивченні німецьких архівів, що зберігаються на Заході.
Але і у радянських танкістів труднощів було не менше. Адже їм доводилося починати війну на нових, недостатньо вивчених і не освоєних машинах. Нерідко в бій йшли абсолютно непідготовлені екіпажі. Генерал-майор К. А. Малигін у своїй книзі «В центрі бойового порядку» розповів про те, що напередодні війни в танкову частину, де він служив, прибутку 18 важких танків КВ-2, яких у них ніхто ще не бачив. На ці машини довелося посадити танкістів з легких танків Т-26 і, як і слід було очікувати, результат виявився плачевним: величезні машини в перші ж дні застрягли на дорогах. У щоденнику німецького генерала Ф. Гальдера зустрічаються і такі записи:
«Ступінь навченості російських водіїв танків, мабуть, низька».
До таких же приблизно висновків приходили і інші генерали німецько-фашистської армії після ознайомлення з ходом бойових дій на радянсько-німецькому фронті.
Подібні зауваження можна було б визнати наклепом, якщо б в радянській військовій літературі не зустрічалися численні факти посилки в бій ненавчених екіпажів. Так, у 8-му механізованому корпусі, мав чимало танків КВ, водійський склад встиг отримати практичний стаж водіння від 3 до 5 годин. Але, незважаючи на це, кіровські танки КВ, завдяки непробивною бронею, панували на полі бою. Воювали на важких танках танкісти розповідали, як вони виходили з бою з численними вм’ятинами на броні, зберігаючи повну боєздатність.
Колишній танкіст старшина Ю. А. Круковський, воював під Ленінградом, писав:
«протитанкові гармати гітлерівців, які перебували у першій лінії в той час не пробивали броню нашого «кіровця». Було видно, як снаряди потрапляють в машину і, висікаючи іскри, рикошетируют в сторони. А КВ, немов не помічаючи сильного вогню, статечно відшукував цілі і накривав їх зі свого 76-мм знаряддя».
Один з діяли під Ленінградом танків КВ отримав 128 снарядних влучень, але не був покинутий екіпажем, а після ремонту повернуто в стрій. Відомий випадок, коли важкий танк КВ вийшов переможцем із бою, несучи на своїй броні 135 вм’ятин. Це був танк КВ № 864 з роти старшого лейтенанта 3. Р. Колобанова з I-ї Червонопрапорної танкової дивізії. Його танк, який знаходився в засідці під Гатчиной, 19 серпня 1941 року вів вогонь по колоні ворога і підбив 22 машини. Як же це могло статися? Для довідки скажімо, що танкова гармата КВ пробивала броню до 50 мм завтовшки. На німецьких ж танках стояла 30-40-мм броню. Наш КВ, захищений 75-мм бронею, був невразливий для німецьких танкових і протитанкових гармат, здатних в той період пробивати броню теж до 50 мм, але з мінімальних відстаней.
нацистської армії».
Дуже скоро всі воювали на важких танках зрозуміли, що на своїх машинах вони можуть упевнено йти на постріли не тільки танкових гармат, але і знарядь протитанкової артилерії ворога. Важкі танки Кіровського заводу полюбили у військах, на одностайну думку більшості воєначальників і танкістів танки КВ показали себе чудовими бойовими машинами.
«Наші КВ потрясли уяву гітлерівців» — писав генерал-лейтенант танкових військ Н. К. Попель. Їх застосування в боях викликало танкобоязнь у солдатів противника. Щоб притупити почуття, німецьке командування за кожен спалений танк КВ солдатам вермахту надавало тритижневу відпустку.