Радянські бомбардувальники на початку війни | Історичний документ

Жаркий липень сорок першого року, ще початок Другої світової війни, 150-й бомбардувальний авіаційний полк майора Полбина зустрів на одному з аеродромів Західного фронту. Вже на другий день після прибуття на фронт полк отримав бойове завдання — підтримати оборонці частини в районі Смоленська. На світанку, взревев моторами, до лінії фронту пішли вісімнадцять бомбардувальників. Першу групу з дев’яти літаків вів сам Полбин, другу — капітан Пасхин.

Політ проходив у важких умовах. Нижня кромка хмар на окремих ділянках маршруту досягали ста метрів. Замрячив дощ. До мети вийшли в намічений час. Крізь сітку дощу було видно, як унизу по шосе рухалися ворожі танки. Противник не очікував появи наших літаків. «Іли» розгорнулися в бойовий порядок і атакували мета. І тут опомнившийся ворог відкрив зенітний вогонь.

Полбин чітко подавав команди, льотчики точно виконували їх, наносили влучні бомбові удари. Після бою всі вісімнадцять бомбардувальників благополучно повернулися на аеродром.

Розгорнулися бої за Великі Луки. Полбин отримав наказ розгромити передові, підрозділи ворога. Шістці швидкісних бомбардувальників належало летіти без прикриття винищувачів.

І ось над полем бою здалися радянські бомбардувальники. Незважаючи на сильний зенітний вогонь ворога, бомби лягали точно в ціль. Полбин не стримався й замість офіційних команд передав в ефір:

— Молодці! Робіть другий захід!

Раптом з-за хмар чорними стрілами виринули два длинноносых «мессершмітта».

— Захищайте задню півсферу, набирайте висоту! — передав команду Полбин.

Один з бомбардувальників відстав, і метнувшийся слідом ворожий винищувач прошив його кулеметною чергою. За бомбардувальником потягнувся чорний шлейф диму. Льотчик наполегливо вів літак до лінії фронту. Машина палала. Іван Семенович, з хвилюванням спостерігав за літаком, зрозумів, що посадити його не вдасться.

— «Яструб», я «Сокіл», наказую негайно покинути машину,— передав він команду.

Відповіді не було. В той час коли всі вже попрощались з екіпажем, в небі побачили білі куполи парашутів. Інші бомбардувальники, набравши висоту і відбиваючись від другого «мессершмітта», відкрили у відповідь вогонь. Небо прокреслили вогненні пунктири.

Стерв’ятник, не виходячи з віражу, спалахнув і факелом звалився на землю. Все сталося миттєво. Виявилося, що ворожий винищувач потрапив під загороджувальний вогонь радянської зенітної артилерії.

Після польотів льотчики зібралися на аеродромі. Полбин коротко розібрав бойові дії ескадрилій за минулу добу. Останні слова вимовив з особливою інтонацією, підкреслюючи серйозність сказаного:

— У сорока хвилинах польоту від нас — Москва. Ми зобов’язані захищати її всіма силами.

Вранці наступного дня льотчики знову підняли бойові машини в повітря і незабаром були над метою.

— За мною! — скомандував Полбин, побачивши внизу велике скупчення танків і автомашин противника.

Під обстрілом ворожих зеніток один за одним літаки заходили на бомбардування. Раптом у повітрі з’явилися «мессершмітти».

«Ні, вчорашній урок ми не забули»,— подумав Полбин і передав:

— Нікому не порушувати стрій!Радянські бомбардувальники на початку війни | Історичний документавіація грала велику роль у Другій світовій війні.

Командир стрілецької дивізії Улитин, над ділянкою якого діяли бомбардувальники майора Полбина, у бойовому донесенні писав:

«Висловлюю особливу вдячність нашим відважним соколи. Вони змусили відмовитися від настання одну з частин танкової групи Гудеріана»

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: