Як пили в Стародавній Русі? Добре пили. Багато і смачно.
Зараз від різного роду інтернетних «експертів» можна почути, що Росію-матінку споїв Петро I, який запровадив казенну продаж горілки і тим самим почав наживатися на одній з найпопулярніших слабкостей російського народу. З історичної точки зору це абсолютна нісенітниця.
По-перше, горілка на Русі з’явилася ще в XV ст. А по-друге, російська питна культура має набагато глибші корені. Вона сходить до праслов’янським часи. Одне з найдавніших слов’янських слів, зафіксованих давньоримським посланником Пріском Панийским (V ст. н. е..) під час посольства до царя Аттіли – це слово «мед», яким гуни іменували свій улюблений напій. Пріск дізнався це слово від гунів, але слово це явно не іранське, і не тюркське. Слово слов’янське. Мабуть, захопивши територію, населену предками слов’ян, гуни перейняли у них те найкраще, що могла запропонувати народ, ще не вийшов на широку історичну арену, але вже напиравший в V столітті сили для потужного історичного ривка.
Епоха створення Давньоруської держави ознаменувалася фіксацією назви давньоруського напою на сторінках літопису. Існувало два варіанти приготування пиття меду. По-перше, це був безалкогольний напій під назвою «сито». Рецепт його був нескладний: мед розчиняли у воді. Сучасна людина, розпещений «Соса-солой», мабуть, вважав би його смак простуватим. Але в Древній Русі медову воду поважав і стар, і млад. Це було по-справжньому здорове і корисне пиття, від якого ні діабету, ні виразки бути принципі не могло (на відміну від сучасних солодкавих газованої води, завдають смертельний удар по всім системам організму).
По-друге, були хмільні меди. Їх виготовляли шляхом бродіння медового розчину. Потім мед зливався в барила та выстаивался як вино. Такий напій не втрачав популярності протягом кількох століть. Збереглися захоплені відгуки іноземців, які випробували його під час візиту в Росію. Наприклад, Петро Петрей де Ерлезунда – шведський посол, який відвідав нашу країну в XVII ст., мав щастя оцінити цей благородний напій. На царському бенкеті йому піднесли кубок меду з державних запасів. Захопленню не було меж. У своїх спогадах Петро Петрей написав, що меди ці були прозорішим кришталю, а за смаком не поступалися краще рейнського вина. Таким був давньоруський мед – він зовсім не був схожий на ту мутнувату пінливу рідина, яку намагаються видати за «давньоруський мед» деякі недбайливі виробники.
По фортеці мед теж був приблизно дорівнює пива або виноградному вину – вміст спирту в ньому коливалося між 6 і 10 «оборотами». Але, як відомо сучасному читачеві, та пивом можна набратися по досить міцно. І таке траплялося.
Перший зі згаданих у літописі випадків стався в 945 році. Тоді під час полюддя був убитий князь Ігор – його дружина княгиня Ольга почала мстити. Вона змогла переконати древлян, що зла не тримає, а хоче лише справити тризну (поминки) по чоловікові і попросила їх заготовити меди. Меди були заготовлені, тризна почалася. Дружинникам Ольги пити було не велено. У підсумку, самі деревляни всі свої меди і випили. Коли древлянське військо перебувало в стані нестояння», княгиня дала команду, і її вояки перебили п’ять тисяч древлян.
Настільки ж сумно закінчилося непомірне споживання меду в 1377 році. Прийшла звістка, що на Русь рухається татарське військо під командуванням Араб-шаха, званого російськими літописами Арапшой. Назустріч татарам вийшли російські полки. Військо йшло і йшло, а ворога не було. Нарешті, полки вийшли на берег невеликої річки, яка, як виявилося, називається П’яна. Це, мабуть, було сприйнято всіма як натяк. Було літо. Спека. Народ розслабився. І воєводи, і прості воїни стали збирати по навколишніх селах меди. Почалося веселощі: бенкети, полювання та інше. Але душевний пікнічок був перерваний несподіваною появою Араб-шаха з татарами. Скінчилося все досить сумно для російського війська. Літописець зазначає, що вони не встигли навіть насадити наконечники на держаки копій.
Сп’яну Василь потрапив у полон. Ледь не загинув. Але зміг викупиться за астрономічну на ті часи суму в 20 000 руб. ці Гроші довелося збирати по всій країні. Крім того, Василю довелося розмістити в місті Городці татарського царевича Касіма з військом. З тих пір існує особлива етнографічна група татар – касимовские татари.
Однак читач помилиться, якщо вирішить, що давньоруські люди тільки й робили, що напивалися. Дідівський закон «пий, та діло розумій» – не нинішнім поколінням придуманий.
Важливі правила культурного вживання хмільних напоїв містяться в давньоруському Ізборнику 1076 року, в якому є спеціальна глава «Про мед». У перекладі на сучасну мову правила такі:
Перше: сам п’єш, веселишся – іншим не заважай.
Друге: випив, не звеличуйся (або, простіше кажучи, не випендрюйся), веди себе скромно.
Третє: в розмові на бенкеті не будь дуже розумною, і думай, що і кому говориш.
Хоча ці правила сформульовані у XI столітті, вони і для XXI відмінно підходять.
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.