Прорив блокади Ленінграда | Історичний документ

В гітлерівському плані «Барбаросса» захоплення Ленінграда було відведено особливе значення. Крім стратегічного захоплення узбережжя Фінської затоки, німці враховували ідеологію. «Північну столицю» СРСР називали «колискою революції». І його падіння повинно було позначитися на моральному дусі всіх радянських громадян.

Керівництво радянською армією варіант здачі міста не розглядало. В планах гітлерівців було повністю знищення міста, включаючи його жителів.

Оточення міста

Повністю оточення міста на Неві відбулося 8 вересня 1941 року. Ця дата офіційно вважається початком блокади. Оточення тривало 872 дні. У нього потрапили близько трьох мільйонів – серед них були не тільки корінні ленінградці, але і жителі інших регіонів, які втекли з окупованих територій, а також військові частини і флот.

Спроби звільнити місто робилися радянським командуванням постійно. Але солдати, що воюють з боку міста, були надто виснажені, тому спроби довго не приносили бажаного успіху. У січні 1942 року радянські війська почали наступ в районі села Любцы, восени – у напрямку до села Синяево. Безрезультатними ці настання назвати не можна. Незважаючи на те, що прорвати оточення їм не вдалося, вони відтягнули на себе сили гітлерівців і зірвали плани стратегічного наступу.

Операція «Іскра»

Восени 1942 року командування почало готувати масштабну операцію по прориву блокади, яку назвали «Іскра». Саме так була названа перша більшовицька газета, що видається ще Леніним, девіз якої було «З іскри займеться полум’я!». Сталін, швидше за все, дуже розраховував, що з цього плану розвинеться великий стратегічний успіх. В наступі брали участь сили Ленінградського, Волховського фронтів, Балтійського флоту і Волзької флотилії, а також передбачалося участь авіації, яка підтримувала сухопутний наступ. Успіх операції був визначений не тільки грамотною стратегією радянського командування, але і прорахунками фашистів, не накопичили значних військових резервів за напрямом наступу.

Спочатку командування планувало наступ у двох напрямах: Урицком і Шліссельбурзькому. Але після деяких роздумів вирішили зосередитися на одному – Шліссельбурзькому.

Наступ планувався саме на зиму – саме морози давали можливість пройти болотним топям.
До підготовки поставилися серйозно. Військові підприємства Ленінграда надавали необхідне озброєння, боєприпаси, швейні підприємства шили форму для бійців, до цього були залучені навіть громадяни, які мають швейні машинки.

Були проведені навчання бійців, споруджені полігони. Командири були забезпечені докладними картами місцевості і фотографічними схемами.

Величезну роль в успіху настання відіграла військова розвідка, яка детально з’ясувала місце розташування об’єктів німців, шляхи підходу до них. Були проведені штабні навчання для керівництва. Все це здійснювалося в обстановці суворої секретності – до німців інформація про підготовлюваний настанні дійшла буквально перед його початком — всього кілька днів було у вермахту в запасі, тому підготуватися до неї вони не встигли.

Ленінградський і Волховський фронти

Командування Ленінградським фронтом здійснював генерал-лейтенант Л. А. Говорів. Волховським фронтом — К. А. Мерецков. За напрямком прориву були зосереджені значні сили, що перевершують чисельність супротивника в чотири рази, артилерії — в сім разів, повітряних сил – у два рази, кількість танків було підтягнуто в десять разів більше, ніж у супротивника. Також підтримку настання забезпечувала артилерія Балтійського флоту.

Це був серйозний досвід радянських військ до наступальної стратегії, ускладненої зимовими умовами і лісистій місцевістю. Про ступінь запеклості боїв свідчать наступні цифри: Ленінградський фронт, а саме 67 і 13 армія втратила вбитими і пораненими 41, 2 тисячі осіб, Волховський фронт – майже 74 тисячі вбитих і поранених бійців. Втрати німців становили близько 30 тисяч осіб, було захоплено безліч боєприпасів та озброєння, цінними трофеями для наших військ були два новітніх німецьких танки «Тигр» — потужна зброя супротивника.

Наступ в ніч на 12 січня з бомбового удару авиациями Волховського фронту і 13-ої Повітряної Армії Ленінградського фронту. Його цілі ретельно планувалися. Трохи пізніше вранці був проведений артилерійський обстріл позицій вермахту, який тривав близько двох годин. Але за тридцять хвилин до цього над ворожими стратегічними об’єктами попрацювали радянські штурмовики. По суті, не давали німцям опам’ятатися.

Наступ 67-ої армії і частин другої ударної і восьмий армії Волховського фронту почалося в 11 ранку. Піхотні війська підтримувала артилерія.

Прорив блокади Ленінграда | Історичний документостаточне визволення Ленінграда сталося тільки в січні наступного року. Радянським командуванням була проведена Ленінградсько-Новгородська операція, яка закінчилася розгромом противника.

У ній брали участь сили трьох фронтів – Волховського, Прибалтійського і Ленінградського. З боку гітлерівців в операції брала участь 18-а армія. 27 січня 1944 року – саме ця дата увійшла в історію як дата остаточного звільнення легендарного міста.

1943 рік став пам’ятним в історії нашої країни саме завдяки прориву блокади. Сьогодні на місці тих трагічних подій стоять пам’ятники і монументи – бойова техніка тих часів, обеліски. Створена діорама «Прорив блокади Ленінграда» — величезна картина площею 320 кв. метрів. Вона знайомить глядача з атакою радянських військ. Майстерність художників створює ефект присутності глядача на полі бою в тому далекому й складному часу.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: