Прогулявся до Лычкова! | Історичний документ

Прийшов час, коли під Старою Русою, Кневицами, Лычковом, не сидимо ми склавши руки. Німців в Демянском котлі тіснять тепер три армії: 11-я, 34-а, 1-а Ударна. Котел цей наповнений до межі, що бичачий міхур. Лізуть через Рамушево нові головорізи, рано чи пізно ця бульбашка лопне.

В квітні сорок другого року по військам блискавкою пронеслася новина: шлях на Валдай відкрито! Сапери проклали через болото лежневку.

Воїни 202-ї терміново відновили залізничне полотно від станції Беглово до станції Підлоги, поставили на рейки вцілілі вагони і платформи.

З’явилися платформи і у нашого санбата. Санітари, сестри, лікарі, відмовлялися від їжі на користь поранених, ледве пересували ноги. Не було сил, щоб підняти носилки. Поранені самі дерлися по крутому залізничного укосу, перекидали вперед тіло, спираючись на руки, до крові кусаючи губи. Дещо як допомогли їм піднятися на платформи.

Склад рушив під ухил своїм ходом. Хлопці, кожен по-своєму, хто помахом руки, хто натягнутою посмішкою, хто несподівано набежавшей сльозою, прощалися з людьми, спасшими їм життя.

Услід від’їжджаючим летіли слова:

— У добрий шлях, без бомбардувань, на поправку!

Лежневка лежневкой, а від станції Підлоги, куди доставляли вантаж на автомашинах від Валдая, до переднього краю десять, а де і всі двадцять кілометрів. Снаряди, патрони, доставляли продовольство в’юками на конях, собачих упряжках, волокушах.

Скоро стали докучати теплі весняні дощі. Дороги і стежки розвезло. Люди шикувалися в ланцюжок, стоячи по коліно в багнюці, передавали вантаж з рук в руки. І це заняття вважали за щастя! Було б чого передавати, була б їжа, були б снаряди і кулі для ворога.

Прогулявся до Лычкова! | Історичний документ

Весна поспішала залікувати рани, нанесені землі. На полях і пагорбах розляглися зелені килими. Розпушились верби, прокинулися від зимової сплячки сосни і ялини. Затягувалися мохом глибокі вирви вздовж доріг. Чорними обелісками височіли пічні труби в зруйнованих селах. Оголилися загиблі від небувалого морозу сади, звалені снарядами н бомбами паркани.

День і ніч накрапав дощ. Негода позбавила нас від непроханих гостей у небі. Передова принишкла, не давали про себе знати гармати і кулемети. Зрідка лунали довгі черги з автоматів.

Благодатні запахи весни отруювало сморід. На галявинах, уздовж доріг, тропок, просік повним-повно падали в шинелях н кітелях мишачого кольору. Хочеш не хочеш, а збирай цей зимовий «урожай», інакше нагряне напасть—епідемія, піде блукати, не визнаючи ні притулку, ні мінних полів, ні дротяних загороджень. Стягували мертву немчуру баграми, звалювали в глибокі ями. Навіть на вбитих фашистів не можна було дивитися без огиди.

Одного есесівця нуля застигла прямо на дорозі. Прострелена каска відкотилася вбік. Вбитий не встиг розтиснути руку, в якій тримав валізу. Кришка валізи відчинилися, розсипалося майно гітлерівського солдата. Ублюдок не розлучався з шевської ваксою, набір щіток, пакетиками з топкою гумою і сімейними знімками. На фотографіях німці в колі сім’ї, на новобранця новенька парадна форма. Всі посміхаються, всі раді, радіє і бурмило. Ще б не радіти: попереду цікава прогулянка в Росію…

…Прогулявся фашист! Прогулявся до Лычкова!

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: