Після розгрому фашистської Німеччини в руки світової громадськості потрапило безліч документів, що розкривають цілі і наміри гітлерівського вермахту і нацистського уряду.
Читаючи ці документи, з жахом у серці дізнаєшся про жахливі плани, які виношувало гітлерівське командування щодо долі народів нашої країни. Знищення, перетворення в робочу худобу і в кращому випадку— насильницьке онімечення — ось що чекало б росіян, українців, татар, білорусів та інших, не будь радянського ладу і Комуністичної партії, що організували відсіч ворогові і надихали народи на великі перемоги.
Повний текст заходів, намічених цим планом під кодовою назвою «Ост», на жаль, досі не знайдено. В іншому випадку ми мали б ще один доказ людиноненависницької політики фашизму. Людство поки знайоме тільки з додаваннями, примітками, пропозиціями щодо цього плану. Але вони багато про що говорять.
Головна мета збережених документів полягає в наступному:
Ліквідувати Радянську владу і знищити як державне утворення Радянський Союз. По цей бік Уралу ні про яку Росії йтися не може.
Ще в 1925 році у своїй книзі «Моя боротьба» Гітлер висловлював ідею про те, що розширення німецької території передусім повинно проводитися за рахунок Росії та сусідніх з нею держав. Доля цієї величезної країни на Сході, говорив він, вже вирішена. Вона загине. Історія визначила німців бути свідками цієї загибелі, і вона повинна виправдати теорію вищості арійської раси. У доповнення та примітках до плану «Ост» ця думка конкретизується тим, що мова йде знищення держави в цілому, але і роз’єднати весь її багатонаціональний народ. Для здійснення своїх задумів фашисти повинні були розділити територію, населену росіянами, на кілька політичних районів, з самостійним управлінням у кожному з них, знищити інтелігенцію як хранительку національної культури і носительку науково-технічних знань, вжити заходів до різкого скорочення народжуваності.
За планом передбачалося переселення з споконвічних земель у Західну і Східну Сибір поляків, українців, чехів, білорусів. Переселенню підлягало б більше 50 мільйонів чоловік. Решта приблизно 15 мільйонів людей повинні були б онемечиться з тим, щоб забезпечити меншості «істинно арійського походження досить високий рівень життя». За висловом Гітлера, своє існування вони повинні були виправдовувати насамперед «…корисністю їх для німців з точки зору економіки».
Гітлер і його сателіти з першого ж дня вторгнення в межі СРСР приступають до здійснення своїх людожерських планів. Виходячи з принципу ” чим менше залишиться місцевих жителів на окупованих територіях, тим простіше буде ними керувати, — гітлерівське командування послідовно проводить політику репресій по відношенню до мирних людей.
На одній з нарад в ставці Гітлера в 1941 році дає вказівку про те, що на великих захоплених територіях необхідно якомога швидше встановити спокій». Для цього, недвозначно підкреслює він, найкращий шлях — розстрілювати кожного, хто дає хоч найменший привід і викликає підозру.
Ми не маємо повних даних про кількість закатованих фашистами мирних радянських людей за період окупації, але приблизні підрахунки можна зробити. В областях і республіках, тимчасово окупованих ворогом, до війни проживало 88 мільйонів чоловік. Після війни тут залишалося тільки 55 мільйонів чоловік, тобто населення зменшилося більш ніж на одну третину. Якщо врахувати, що приблизно 10 мільйонів жителів цих областей евакуювалися на схід країни, частина дорослого населення вступила до лав Червоної Армії, то ще залишається 15-20 мільйонів чоловік. Це і є та кількість людей, яких окупанти викрали і Німеччину, розстріляли, повісили. Багато з них вимерли з голоду і від хвороб.
Показовими є і дані про військовополонених. З 5 мільйонів 750 тисяч радянських солдатів і офіцерів, які опинилися у фашистському полоні, на 1 травня 1944 року загинуло в таборах 1 мільйон 981 тисяча осіб,
1 мільйон 30 тисяч військовополонених були розстріляні «при спробі до втечі» або посаджені у застінки гестапо, 280 тисяч людей загинули в «сортувальних» пунктах. Таким чином, у фашистській неволі пропало 3 мільйони 300 тисяч радянських військовополонених.
Смерть, руйнування і ще раз смерть! Ось що ніс з собою фашизм. І все, що траплялося на шляху, було прямим доказом цього. І хоча з тих пір пройшло багато років, я не можу без здригання згадувати пережите і перевиденное на фронті. Як і двадцять років тому, спогади війни перехоплюють, дихання.
У той же час у всій повноті усвідомлюєш, яка визвольна місія випала на долю радянського народу і його доблесної армії. І на душі стає світліше від того, що і я був учасником цієї великої місії, сокрушившей фашизм. Так, є чому радіти: життя розправила крила, цвіте, розвивається. Всупереч жахливим задумам фашизму як і раніше світить сонце, зігріваючи своїми добрими променями всі народи!