Під час боїв на Карельському перешийку нашим ремонтникам не раз доводилося витягати з-під вогню підбиті на полі бою танки. Робили це бойовими машинами, абсолютно не пристосованими для такої роботи. Більш доцільно було б створити спеціальну ремонтно-евакуаційну машину, і Я. Ж. Котін, в ініціативному порядку, до цієї роботи не приступив.
Старшим інженером проекту він призначив одного з найбільш досвідчених конструкторів Н. Ст. Халкиопова. За основу взяли добре показало себе в експлуатації шасі танка КВ, зберігши його потужне бронювання. Замість гарматної башти поставили броньовані кабіну для екіпажу з оглядовими приладами. За допомогою вмонтованої в корпус лебідки і оригінального такелажного устаткування екіпаж тягача міг ремонтувати пошкоджені танки прямо на полі бою, а при необхідності евакуювати їх.
Проект 30-тонної машини був закінчений у 1940 році. Проте командування бронетанкових військ не оцінила належним чином цю розробку. Тільки тому що почалася незабаром Великій Вітчизняній війні наші танкісти не мали цієї машини. Спеціальні танкові тягачі з’явилися на фронті лише в 1944 році, а могли бути готові до початку війни…
Тим не менш бойовий досвід, набутий в ході радянсько – фінляндської війни, послужив розвитку не тільки військового мистецтва, але і військової техніки. У пороховому диму лінії Маннергейма розвіялися багато сумнівів щодо того, мати або не мати важкі танки.
Тепер усім стало ясно, що важкі танки, призначені для прориву ворожих укріплень, армії потрібні, питання стояло лише про те, яку конструкцію слід обрати.
Питання це на користь танка КВ було вирішено під час показу кращих зразків бронетанкової техніки в Кремлі 17 березня 1940 року. З особливим інтересом оглядали там важкий танк КВ, побував у бою на Карельському перешийку, на його броні залишилися сліди ворожих снарядів.
Не задовольнившись цим, у ті ж дні під Москвою танк КВ відчували обстрілом. І тут броня вистояла. Лише одним снарядом, залетевшим в стик між корпусом і вежею КВ, заклинило вежу.
У той час, коли відбувалися ці випробування, війська армій наших ймовірних противників не мали ще доволі потужними протитанковими гарматами. Так, наприклад, гармати німецьких танків T-ІІІ та Т-IV з відстані 100 м бронебійним снарядом могли пробити броню товщиною не більше 31 мм. 45-мм броня «тридцятьчетвірок» була їм недоступна, що ж було говорити про 75-мм броні важких танків КВ-1 і КВ-2, що стали вже серійними машинами Кіровського заводу!
У 1939 році в кормовій ніші гарматної башти встановили кулемет, названий конструкторами «ворошиловським», оскільки зробили це за його наказом. Починаючи з осені 1939 року танк випускався з броньованими вікнами. Завдяки їм товщина лобової броні доводилася до 50-80 мм, а бортовий — до 40 мм. Але і маса машини при цьому збільшилася на 7 т в порівнянні з танком 1932 року, коли цю модель вперше взяли на озброєння. Але розвиток протитанкового озброєння вимагало більш радикальних заходів щодо посилення броньовий захисту танків.
Напівміри, ніби екранування, вже не могли поправити положення. Тому в 1940 році, коли зусилля конструкторського колективу були зосереджені на створенні нових моделей важких танків Т-28 був знятий з озброєння. За вісім років випуску таких танків було виготовлено 503, причому 411 з них до початку Великої Вітчизняної війни перебували у військах. Досвід, накопичений конструкторами і танкобудівниками Кіровського заводу в процесі виробництва і модернізації таких складних машин, виявився дуже корисним для подальших розробок.
Всі конструкторські сили, вивільнені від турбот по модернізації танка Т-28, головний конструктор направив на доведення основної моделі танка КВ. Випробувальні пробіги проводилися по маршруту, прокладеному по шосейним дорогам, путівцями, цілині між Червоним Селом, Кипенью і Російсько-Висоцьким. Кращі заводські водії танків К. І. Ківш, В. М. Ляшко, в. І. Ігнатьєв, П. І. Петров, К. В. Трифонов та інші водили машини по 12 годин на добу, вдень і вночі, напрацьовуючи рекордні километражи. Так, наприклад, машина інженера-випробувача С. М. Касавина з водієм К. І. Ковшем з 14 по 27 червня 1940 року пройшла 1500 км.
В ході випробувань, природно, виявилися недоліки. Основним дефектом ходової частини була визнана мала надійність ковзанок. На одній машині, наприклад, вийшли з ладу три лівих, два правих ковзанки і обидва передніх. Виявилася недостатньою міцність гусениць і торсіонних валів. Не зовсім надійно працювала коробка передач. Давав перебої дизельний двигун. Всі ці недоліки усувалися в ході випробувань.