При атаці не забувай про оборону | Історичний документ

Павло Степанович Коробів командував третім стрілецьким батальйоном 1160-го Мінського ордена Олександра Невського стрілецького полку 352-ї Оршанский Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії 36-го Неманского Червонопрапорного стрілецького корпусу 31-ї армії.

Корпусні сапери у своїй фронтовій роботі часто допомагали дивізійним саперам зміцнювати оборону на ділянці полків дивізії: мінували, ставили дротяні загородження, для розвідки боєм або для проходу загальновійськових розвідників пошук за «язиком» вирізали «вікна» в загороді ворога, забезпечували маршрути руху полкової і дивізійної техніки під час наступальних операцій.

Окремі взводи і навіть роти корпусного саперного батальйону на деякий час, будь це під час настання або під час становлення в оборону, просто придавались в розпорядження дивізійного інженера, а той, у свою чергу, у залежності від обстановки міг надати саперів того чи іншого полку.

Напередодні нового 1945 року 31-я армія безпосередньо наблизилася до кордонів Східної Пруссії, наближався кінець Другої світової війни, в північній частині Сувальской області Польщі, до району Мазурських озер.

Бойовий статут піхоти говорить: готуючись наступати, не забувай про оборону. Саме тому було наказано взводу зробити мінування переднього краю перед фронтом третього батальйону.

Як завжди в таких випадках, зайшов на КП батальйону, щоб узгодити майбутній обсяг роботи. Майор Коробів стояв за столом у карти і уважно розглядав її.

— Дуже добре, що ви прийшли. Мені конче потрібні зараз сапери. — Коробів говорив спокійно, розважливо, з помітним акцентом. Вже пізніше я дізнався, що він удмурт, кадровий військовий. Перед новим 1944 роком він був направлений у 352-ю Оршанський дивізії на посаду командира стрілецького батальйону в 1160-й полк.

— Може, одразу ж і приступимо до справи? — майор зняв зі стіни автомат і попрямував до виходу. Ми пройшли в першу траншею. Комбат показав мені, де краще і необхідніше встановити мінні загородження, щоб німці в разі атаки не змогли так швидко прорватися на його ділянці оборони.

— Поповнення прийшло до мене молоде. В основному люди Середньої Азії та Закавказзя. Пороху ще не нюхали,— в голосі майора проступали тривожні нотки. Відчувалося, що в ці хвилини він думав не тільки про те, як відстояти свою ділянку оборони, але й як зберегти молодих хлопців – солдатів, яким належало важке випробування.

Поки ми обговорювали, що і як потрібно зробити, підвезли міни. Я віддав розпорядження, і мої солдати, що сиділи в криївці, відразу ж кинулися до дротових загороджень.

Погода у цей час різко змінилася. Початок брали. Пішов сніг. Було холоднувато. Пальці липли до металу. Але що поробиш. Наказ є наказ. Сапери продовжували виконувати завдання. Велика частина саперів була зайнята тим, що підносила міни і розкладала їх на землю в заданому напрямку, на потрібній відстані одна від іншої. На нейтральній смузі знаходилися лише двоє: один вставляв детонатори в міни, інший — охороняв його.

На світанку, як і передбачав майор Коробів, гітлерівці провели розвідку боєм і напоролися на мінне поле, встановлене радянськими саперами напередодні.

Ожила оборона: застрочили довгими чергами станкові кулемети, скоромовкою вторили їм автомати, відкрила побіжний вогонь мінометна батарея. Гітлерівці, втративши багато людей убитими і пораненими, відкотилися до своїх траншей.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: