Права льотчиків і парашутистів у Другій світовій війні | Історичний документ

Повітряна війна — одна із самих грізних форм ведення війни. Перша світова війна принесла тільки початкові спроби застосування авіації у військових діях. Однак друга світова війна характеризується використанням авіації в широких масштабах.

Але, безперечно, найважливішою причиною відсутності міжнародно-правової регламентації повітряної війни є майже необмежені бойові можливості, що таяться в новому виді збройних сил, і небажання великих держав відмовитися від цих можливостей.

Спроби ввести повітряну війну в рамки обов’язкових норм міжнародного права датуються ще 1899 роком, коли на 1 Гаазької конференції було укладено угоду, яка містила деякі обмеження у веденні цієї війни, як, наприклад, заборону метання снарядів і вибухових засобів з повітряних куль і. т. д.

Проте у 1907 році до відновлення цієї конвенції держави не приступали (угоду було підписано на 5 років). Та й інші конференції (наприклад, у Гаазі в 1923 році) не пішли далі вироблення проектів угод.

Безсумнівно, що і в повітряній війні повинні були б діяти застосовні тут обов’язкові норми для сухопутної війни: наприклад, заборона бомбардувати селища і відкриті міста, а також випливає з її духу звичай щадити беззбройних (наприклад, льотчика, выбрасывающегося на парашуті з збитого літака).

Який же в даному положенні статус полоненого-льотчика або полоненого-парашутиста? Польський вчений Юліан Маковський дотримувався думки, що «військова авіація становить невід’ємну частину сухопутних і морських збройних сил, у зв’язку з чим і на неї поширюються приписи, обов’язкові до сухопутної та морської війні…».

Взятий в полон льотчик, стало бути, повинен вважатися військовополоненим і користуватися усіма правами, які визнаються за полоненими інших видів збройних сил.

Німеччина особливо сильно розвивала свою авіацію у 1935 — 1939 роках: до моменту нападу на Польщу гітлерівці мали майже 3 тисячі бойових літаків. Вперше Німеччина застосувала новий метод військових дій — повітряний десант, а також викидання в диверсійних цілях одиночних парашутистів і груп парашутистів в тилу противника у війні 1939-1945 років.

У 1944 році гітлерівці мали 150-тисячну армію парашутистів, з яких повністю вишколених налічувалося 50 тисяч, зведених у 6 повітряно-десантних дивізій.

До найбільш великим повітряно-десантним операціями гітлерівців відносяться десанти в Голландії в травні 1940 року і на о. Криті в травні 1941 року.

Досить значними повітряно-десантними силами мали й радянські збройні сили, а також їхні західні союзники. У проведеної у вересні 1944 року повітрянодесантної операції під Арнемом (однієї з найбільших в історії другої світової війни, в завдання якої входило обхід «лінії Зігфріда» з боку Голландії) в тісній взаємодії брали участь дві американські повітряно-десантні дивізії (101-я і 102-я), англійська авиадесантная дивізія і польська парашутна бригада.

Німеччина, яка до 1943 року мала значну перевагу у своїх авіаційних формуваннях, вимагала, щоб її парашутисти вважалися комбатантами. У цей період гітлерівці широко рекламували свої «образи» і скаржилися всьому світу, що поляки в 1939 році, а французи у травні 1940 року нібито призивалися їх командуванням до поводження з німецькими парашутистами як зі шпигунами; що німецьким пораненим льотчикам зі збитих на французькому фронті літаків нібито не виявлялася лікарська допомога; що англійці ніби обстрілювали з повітря рятуються на гумових човнах пілотів гітлерівських ВВС.

Все це були заяви, не підкріплені жодним конкретним фактом, але мають на меті виправдати власні злочини.

Права льотчиків і парашутистів у Другій світовій війні | Історичний документдругої світової війни вони здійснили ряд кричущих злочинів, катуючи і вбиваючи парашутистів і льотчиків.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам