Сталося так, що під час боїв за повне визволення Ленінграда від ворожої блокади я був важко поранений і втратив ноги в той час, коли мені було всього 19 років. Це було неймовірне, жахливе потрясіння. Здавалося, що світ зачинився переді мною, залишивши на все життя калікою.
Поранення завдав, як мені тоді здавалося, фатальний удар по моїй пристрасної мрії — стати артистом драматичного театру. Замкнутий, неговіркий, весь пригнічений своїми переживаннями, не раз потайки від товаришів оплакивавший свою долю (вже краще б, здавалося мені, мене вбило, ніж залишило в такому стані), я місяцями лежав на своєму ліжку, і самі похмурі думи не покидали мене.
Під час блокади не було освітлення, опалення, не працював водопровід. Операції проводилися при вогнику «каганців».
Під час повітряних тривог і обстрілів хворих переводили вниз, у підвал будинку, де завбачливо були встановлені підпори з товстих колод під залізні балки, — страховки на випадок обвалу багатоповерхового будинку. Дід жив у квартирі при пологовому будинку і, звичайно, в екстрених та важких випадках був завжди поруч.
Дід справляв велике враження на людей як людина, багато знав, що вміє добре розповідати про це. За своє життя йому доводилося зустрічатися з відомими людьми, у нього зберігалися листи письменника Купріна. Сам дід залишив слід у нашій культурі як автор слів народної пісні «Ах ти степ широкий».
У багатьох кінофільмах і телесеріалах звучить вона як образ нашої Батьківщини, Росії, але мало хто знає, що ця пісня — хор стрільців з опери «Князь Срібний». Її написали у 30-х роках два медика, два випускники Військово-медичної академії. Композитор Триодін написав музику, а лібрето — мій дід.
Дід прожив своє життя не згинаючись, завжди залишався самим собою, чесно працював до 80 років і пишався нашою Батьківщиною (Сергій Сергійович Чернов)