Потрібен Парад Перемоги 9 травня? | Історичний документ

Кожен рік, ледве починає пригрівати весняне сонечко, на теренах вітчизняного Інтернету з новою силою спалахує дискусія: чи потрібно проводити Парад Перемоги 9 травня?

Доводи прихильників збереження цієї традиції загалом-то досить прості: Перемога у Великій Вітчизняній війні – найзнаменніша подія в новітній вітчизняній історії. Перемога була завойована нашим народом ціною неймовірних зусиль і жертв. Збереження пам’яті про Війну і про Перемоги – наш обов’язок. Крім того важливо, що День Перемоги – одне з небагатьох свят, який зберіг свою важливість при зміні ідеологічних орієнтирів, що сталася з розвалом Радянського Союзу, бо Батьківщина залишається Батьківщиною незалежно від кольору прапорів, а Перемога залишається Перемогою.

Здавалося б, очевидно. Але невдоволення Парадом стало ознакою гарного тону в колах, які в результаті якоїсь эпидерсии у нашій країні прийнято іменувати «ліберальними».

Спробуємо вникнути в доводи противників проведення Параду Перемоги, і, ширше, супротивників святкування Дня Перемоги в сучасній Росії. Я не обіцяю бути в цьому розборі абсолютно об’єктивним. Розбір буде емоційним і особистим. Тому прошу сприймати його як запрошення до дискусії.

Отже, доводи опонентів досить різноманітні. Вони конструюються на базі кількох ідейних схем.

Схема перша

«Це було давно і тому погано».

Цей довід не випадково поставлено на перше місце. Для мене як для історика він безперечний лідер за рівнем абсурдності. Історія – це колективна пам’ять народу. І в цій якості вона виконує важливу соціально-психологічну функцію. Зрозуміти призначення цієї функції можна, зіставивши колективну та індивідуальну психологію. Що відбувається з людиною, що втратили пам’яті? Він втрачає можливість орієнтуватися в соціальному просторі. Причому, страшніше забути саме те, з чим людина живе давно: ім’я, прізвище, місце проживання, базові події біографії. Втрата пам’яті для окремої людини означає соціальну смерть. Знищення історичної пам’яті – пряма дорога до соціальної деструкції. Історію треба знати і пам’ятати.

Друга Схема

«Живих ветеранів майже не залишилося. А післявоєнне покоління не має до Перемоги ніякого відношення».

Аргумент цей базується на невірній посилці ніби святкування Дня Перемоги необхідно тільки ветеранам. Насправді, ветерани пам’ятають Війну і Перемогу без усяких спеціальних свят. Таке не забувається. Пам’ять ця часто була гіркою. Але в тому й полягало мужність покоління, що врятував світ від нацизму, що, не дивлячись на гіркоту цієї пам’яті, вони дбайливо зберігали її. Мій дід, який пройшов Фінську та Велику Вітчизняну війни, як більшість ветеранів, згадувати про них не любив. Розповідав мало. Але він бачив, що мені, онукові, це важливо. Тому він поступався моїм умовлянням, одягав медалі і ми йшли з ним на Парад. Пам’ять про Перемоги, святкування цього дня, важливо саме, і насамперед, для тих, хто Війни не бачив, не застав.

Зрозуміло, що мова не йде про те, що в Перемозі є якась заслуга післявоєнного покоління. Ніхто, власне, собі заслуги і не приписує. Мова йде про гордості за своїх предків. Невміння ділити емоції з іншими (співпереживання, радість, гордість, сум) – ознака психічної недорозвиненості.

Дід був гордий, коли я приносив зі школи п’ятірки. Я гордий, що він пройшов Війну і, незважаючи на важкі поранення, вижив. Хіба може бути інакше? Думаю, навряд чи знайдеться на світі такий смішний ідіот, який буде стверджувати, що я не маю відношення до власного діда. Маю. Моєї заслуги в Перемозі немає, але пам’ятати про неї і пишатися дідом я буду, незважаючи на чиє б то не було невдоволення.

Схема третя

«Війна – це трагедія. Тому День Перемоги повинен бути Днем скорботи».

Цей аргумент теж базується на логічній підтасовуванні.

День Перемоги – це не день війни. Перемога – це заперечення війни, її завершення і максимально можлива нейтралізація її шкідливих наслідків.

Тому її і чекали так гаряче, бо за неї віддавали життя. День Перемоги – це День Нового Світу. Скорбота про загиблих, безумовно, є частиною цього свята: існують на світі складні почуття.

Вірну формулу знайшов російський радянський поет Володимир Харитонов: «Це радість зі сльозами на очах».

Зводити пам’ять про Війну до скорботи означає зрадити пам’ять про неї. Хто може сумувати про перемогу над Гітлером? Тільки сучасні гітлерівці.

Четверта Схема

«Парад – це мілітарне шоу, брязкання зброєю. Росія хоче залякати весь світ. Розвинені країни не влаштовують військових парадів».

По-перше, паради – це елемент художньої культури і овіяна століттями військова традиція. Це високе мистецтво, що вимагає від учасників майстерності, злагодженості і особливого естетичного чуття. По-друге, до «бряцанию зброєю» парад відношення не має, оскільки власне військової загрози ніякої не несе. Парад являє собою подію, в якому військові – і люди, і техніка, виступають в суто мирному форматі. Ніхто нікого не б’є, не вбиває.

Потрібен Парад Перемоги 9 травня? | Історичний документДень взяття Бастилії. Великобританія славиться парадами з різних приводів, включаючи день народження королеви. Росія – країна з давніми й славними військовими традиціями. Чому ж потрібно відмовитися від параду? Тільки тому, що комусь незручно переміщатися в автомобілі перекритою Москві? Ця причина не виглядає переконливо. Мистецтво, як відомо, вимагає жертв. Можна на метро заради такої справи доїхати.

Думаю, читачеві зрозуміла позиція автора цього матеріалу. Військовий Парад – необхідний елемент у комплексі заходів святкування Дня Перемоги. Це втілення пам’яті про Велику Вітчизняну війну і данина старовинної військової традиції. Втім, не виключено, що мною втрачено якийсь важливий аспект цієї теми. В такому разі я з цікавістю ознайомлюся з уточненнями, запереченнями і контрдоводами в коментарях до цієї статті.

Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь