От не рядова, але і не виняткова історія. Після Лютневої революції командир крейсера на Балтиці капітан 1-го рангу М. В. Іванов був обраний екіпажами начальником бригади чотирьох крейсерів — «Росія», «Аврора», «Діана» і «Громобій». Головковерх Керенський підписав його звільнення «за симпатію до більшовизму», але три тисячі матросів постановили:
«Залишитися начальником бригади, а всякого замість нього іншого призначеного викинути за борт».
Через чотири доби після того, як був викинутий за борт сам «головнокомандуючий», Іванова викликали в Смольний. Прийміть командування всіма морськими силами Петроградського округу,— сказав йому Ленін.
За пропозицією Володимира Ілліча Раднарком затвердив Іванова головою Верховної морської колегії і послав його на фронт — переконати командирів працювати на користь революції.
Допоміг Іванову в цьому і Центробалт, пообіцявши офіцерам, що, якщо вони не перестануть комизитися, їх переодягнуть у брезентову робу і поставлять кочегарами. І через багато років згадував мінливості своєї долі, ставлення до нього в Зимовому і Смольному Герой Соціалістичної Праці Модест Васильович Іванов.
Вербування солдатів і офіцерів в Червону Армію
19 березня 1919 року Радянський уряд виносить рішення про широкому залученні кадрових офіцерів у Червону Армію. Через рік в її лавах служило близько 50 тисяч прапорщиків, поручників, штабс-капітанів і полковників, десятки генералів. Серед них виявилося чимало змінили присяги, перебігли до ворога, але більшість залишилася чесною і поступово перетворювалося на свідомих прихильників Радянської влади, а багато стали комуністами, героями громадянської війни.
Головним джерелом забезпечення армії командними кадрами і в ті роки були самі робітники і селяни, бурею подій висунуті ватажками мас. Держава відкрила для них спеціальні навчальні заклади. До 1920 року в країні налічувалося до 150 курсів і шкіл — піхотних, кавалерійських, артилерійських, інженерних. Були створені перші військові академії.
Виснажені люди ставали легкою здобиччю не тільки тифу і холери, але й іспанки — так називали тоді грип. Газети друкували печаль хроніку «Епідемія в цифрах» з приміткою: «Перше місце по числу захворювань як і раніше займає Москва»
Хуртовини заносили наполовину знелюднення місто. Тихими вулицями зрідка продзвенить самотній трамвай з вибитими шибками; от в центрі Москви, на Сретенці, вагон безпорадно застряг у заметі, і пасажири висаджуються; провалюючись у сніг, пробираються до пішохідних доріжках, в’ються уздовж будинків.
«Кожен день змушує нас вдаватися до більш рішучих заходів»,— писав Дзержинський. Щоб протриматися, була оголошена продовольча диктатура — суворий облік продуктів харчування. І все ж осьмина, чверть фунта на добу, на дві доби — звичайна тоді хлібна норма москвича.
Бувало, що жінки з сумрачными особами поверталися з черг з порожніми руками, так як хліба зовсім не було. У «вдалі» дні вулицями рухалися колони полозка: городяни везли отриманий прямо з вагонів пайок — картопля, поліна дров.
Паливо, хліб, транспорт… Транспорт, паливо, хліб… Ці питання не сходили з порядку денного Раднаркому, Ради Праці і Оборони. Продовольчі маршрути були прирівняні до військово-оперативним. Першочерговою турботою партії і уряду було врятувати дітей. Ленін говорив:
— Ми, дорослі, поголодаем, але останню дрібку борошна, останній шматок цукру, останній шматочок масла ми віддамо дітям. Нехай краще ці важкі події ляжуть на плечі дорослих, але всіляко помилуємо дитяче населення.
Працівники народної освіти звертаються до уряду з проханням виділити додаткові кошти для дитячого харчування. Володимир Ілліч відповідає:
— Ставте питання на першому ж засіданні Раднаркому. Я вас підтримаю.
Прохання задовольнили. І ось що характерно. При обговоренні на РНК виникла суперечка: яким дітям допомагати, тільки пролетарським або всім голодуючим? Адже це були роки класового пайка, і революція, безжально теснимая буржуазією, мала право, будь — моральне і формальне, думати насамперед про потреби трудящих. Тим не менш Ленін цілком став на бік тих, хто вважав, що у нас «не може бути знедолених дітей».
Раднарком засновує Рада захисту дітей, а пізніше створюється дитяча комісія при Президії ВЦВК. Найцінніші продукти, такі, як яйця, масло, цукор, біла мука, розподілялися головним чином за дитячим будинкам, школам, госпіталях і лікарнях.
Якось Леніна запитали:
— Володимир Ілліч, можна одним словом виразити, за що ми зараз боремося?
— Хліб,— відповів Ленін.
Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм, говорив він. У травні вісімнадцятого року Володимир Ілліч звертається до робітників Петрограда і в їх особі до всього робітничому класу:
«Товариші робітники! Пам’ятайте, що положення революції критичне. Пам’ятайте, що врятувати революцію можете тільки ви, і більше нікому».
Щоб попередити повальний голод, загибель революції, писав Ленін, треба виділити десятки тисяч передових, відданих соціалізму робітників, яких не підкупиш хабарем, людей, здатних зломити опір куркулів і спекулянтів і дістати хліб. 60 тисяч комуністів і безпартійних робітників Петрограда, Москви та інших міст увійшли в продовольчі загони і самі часом гинучи під куркульськими кулями, заготовляли з допомогою сільської бідноти хліб для країни, для фронту. Це були справжні лицарі революції.
Гіркою і сумною необхідністю називав Володимир Ілліч примусове вилучення хліба, продрозверстку: це озлобляло не тільки куркулів. Але у Радянської влади не було іншого виходу. Село лаяла продзагони, однак мимоволі порівнювала їх і поведінку бєляков. Контрреволюція не вводила ніякої розверстки; вона била мужиків шомполами, розстрілювала, відбираючи і худобу, й хліб, і землю, яку дали більшовики. Трудове селянство бачило все це робило свій вибір.