Посивіти за 1 ніч | Історичний документ

Погода в Угорщині була холодною і дощовою. Але в той пам’ятний день 26 листопада 1944 року світило сонце і було відносно тепло. Разом з капітаном А. Ф. Михайлюком поверталися ми з відділу дивізії на командний пункт.

До села Геримболь підійшли, коли вже стемніло. Влаштувалися на його околиці, біля цегельного заводу. Розібралися з ситуацією і стали чекати підходу командира зі штабом.

Хвилин через 30-40 праворуч і ліворуч від села раптом заробила артилерія противника і почувся гул танкових моторів. Там зав’язався і швидко вірш швидкоплинний бій. Стали перевіряти, що сталося. Але телефонного зв’язку з батальйоном вже не було. Тоді ми з капітаном Михайлюком вирішили піти в підрозділи полку і на місці в усьому розібратися. Але не пройшли і 200 метрів, як було відкрито кулеметний вогонь. Залягли. Трохи перечекали, а через деякий час зробили ще одну спробу прорватися в іншому місці, трохи лівіше, але і там фашисти зустріли нас вогнем.

Повернувшись, порадилися і прийшли до думки, що наші передові батальйони виявилися розчленованими і відрізаними від основних сил і артилерії дивізії. У такому ж становищі опинилася і наша група. І як би на підтвердження наших висновків почулися близький гул моторів і стрільба з танків. Фашисти підійшли ближче до заводу і почали обстріл будівель. Ми тут же зайняли кругову оборону, а свій командний пункт перенесли в один з підвальних приміщень цегельного заводу.

Становище було складне. Чотири офіцери з одним взводом автоматників і двома ручними кулеметами виявилися відрізані від своїх підрозділів і штабу полку, оточені і затиснуті з усіх боків фашистами.

Гітлерівці вели по заводських будівель нескінченну стрілянину з самохідних гармат і кулеметів, пускали ракети і кричали: «Рус, здавайся!» Не знаючи наших сил, вони не ризикували в нічний час атакувати нашу групу. За всі ми добре розуміли, що з світанком вони зроблять все необхідне, щоб знищити нас.

Наше становище ускладнювалося ще й тим, що було втрачено радіозв’язок з командуванням полку і дивізії. Радіостанція наша, як стверджував радист, була в справному стані, але жодну з позивних вона чомусь не брала.

Зібравшись усі разом, ми обговорили ситуацію, що склалася. Прийняли рішення пробиватися вперед до батальйонам. А якщо це не вдасться, тоді всім стати в бойові порядки і боротися до кінця.

Посивіти за 1 ніч | Історичний документгвардійців. А допомоги поки не було.

Один з фашистських танків ішов прямо на командира взводу. Вибух страшенної сили потряс повітря. Стовп землі злетів над його головою. На мить відкривши очі і побачивши в двох метрах від себе сталеву машину з білим хрестом на борту, офіцер зібрав останні сили і кинув в’язанку гранат. Послідував вибух, і підбитий танк зупинився.

— Отримали, гади!— з радістю закричав він і тут же опустив голову. Він був важко поранений.

Після невеликого перепочинку фашисти знову повторили атаку. Але не встигли вони наблизитися до нашим бойовим порядкам, які до того часу вже наполовину порідшали, як гучне раскатистое «ура!» оголосило полі бою. І ми побачили поспішали до нас на допомогу воїнів навчального батальйону дивізії. Гітлерівці почали поспішно відступати.

Через стільки років важко передати ту радість, яку ми випробували після ночі біля села Геримболь. Виняткове почуття подяки ми висловлювали тому, хто подбав про нас, не залишив у біді, допоміг у скрутну хвилину. Після ми дізналися, що цю проявив турботу про нас начальник штабу дивізії майор Т. З. Бассий. Добре пам’ятаю, як всі ми, хто залишився в живих, з радістю обіймали один одного. А коли подивився я на Артема Федоровича, то побачив у його чорної густої шевелюри сиві пасма волосся. Нелегко дісталася йому ця ніч.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам