Порівняння німецьких і радянських танків перед початком Великої Вітчизняної | Історичний документ

Німецький танк T-III був добре відомий танкобудівникам. У 1940 році зразок цієї машини був куплений в Німеччині, його привезли на Кіровський завод, розібрали і вивчили. При цьому вирішили обстріляти з 76-мм гармати. Наші снаряди пробивали броню корпусу і башти цього танка з відстані 1500-2000 м. А коли обстріляли з німецької 37-мм гармати танк КВ, то переконалися, що його броню вона не «брала» навіть з дуже близької відстані. Перевага радянських танків над німецькими було очевидно, але в Німеччині вже йшли роботи над більш досконалими машинами, проте готових зразків до початку війни проти Радянського Союзу у німців не було.

Про радянських танках в Німеччині мало що знали, не дарма наші конструктори ретельно приховували свої розробки. Одне зі свідчень неповної поінформованості німецьких конструкторів міститься в мемуарах шефа німецької політичної розвідки Ст. Шелленберга. Він писав, зокрема, що перед нападом на нашу країну у нього з начальником військової розвідки адміралом Ф. Канарісом виникали суперечки про потенціал важкої промисловості Росії. За даними Шелленберга, танків у нас вироблялося більше, ніж вважав Канаріс.

«Я був переконаний,— пише Ст. Шелленберг, що росіяни роблять нові моделі танків, за якістю перевершують наші. Канаріс ж відмовлявся цьому вірити»

З інших джерел ми знаємо, що і Гітлер відмовився вірити повідомленням розвідників, які повідомляли про досягнення радянської танкової промисловості, яка до травня 1940 року зуміла довести танковий парк Червоної Армії до 20 074 машин різних марок.

Незважаючи на таку напружену роботу промисловості, радянські танкобудівники не змогли задовольнити постійно зростаючі заявки на поставку танків. Особливо гостро це проявилося в червні 1940 року, коли проводилася чергова реорганізація танкових військ. Цього разу вирішено було розгорнути формування 29 механізованих корпусів з 1031 танку в кожному. Дев’ять мехкорпусов повинні були формуватися влітку 1940 року, решта двадцять — починаючи з лютого 1941 року. В кожен корпус входило по дві танкові і одна механізована дивізія. Всього формувалися 61 танкова і 31 механізована дивізія. До слова сказати, гітлерівська Німеччина до нападу на Радянський Союз мала всього 21 танкову і 14 моторизованих дивізій.

І, хоча до початку Великої Вітчизняної війни не всі формуються мехкорпусу вдалося повністю укомплектувати танками, тим не менш у них вже було понад 19 000 танків, у тому числі у західних прикордонних округах — 10 374.

Складалася парадоксальна ситуація. Червона Армія, що мала в строю танків більше, ніж Німеччина, Японія, Румунія, Угорщина і Фінляндія разом узяті, гостро потребувала в танках.

Скільки ж їх було потрібно тоді?

На думку начальника Генерального штабу Р. К. Жукова — 32 000.

Зауважимо, що до часу нападу на нашу Батьківщину німецько-фашистська армія мала всього 5639 танків З них тільки 4300 були включені в угрупування, безпосередньо спрямовану біля кордонів СРСР. Щомісячне виробництво танків у Німеччині в першому півріччі 1941 року становило 270 одиниць. З таким незначним поповненням військ танками змінити співвідношення сил на користь своєї армії німці не могли. Їм залишалося лише сподіватися на знищення радянських танків на поле бою, до чого вони посилено готувалися, навчали війська. А у нас робився наголос на чисельність танків, для чого і вимагали від промисловості все нових і нових машин, при цьому мало піклуючись про якісному зростанні особового складу.

Радянські заводи випускали перед війною за 300 танків щомісячно, поставивши армії з січня 1939 року по 22 червня 1941 року більше семи тисяч танків, за спогадами Жукова, різних, але, зрозуміло, останніх, конструкцій. Незважаючи на такі умови, до початку Великої Вітчизняної війни радянська танкова промисловість не встигла повністю оснастити бронетанкової технікою все більше 60 танкових дивізій і ще три десятки механізованих: все, що в той час випускали танкові заводи країни, розпорошувалася між новостворюваними частинами, училищами, резервними складами — і скрізь танків начебто не вистачало. В цілому ж танковий парк нашої країни на 22 червня 1941 року налічував 22 600 машин

Якщо звернутися до їх якості, то виявиться, що перевага сконструйованих перед війною танків КВ і Т-34 над німецькими було абсолютним. Що ж стосується легких танків Т-26 і БТ різних модифікацій, у великій кількості наявних у військах, то і вони не поступалися німецьким танкам у своєму класі. До речі, в німецькій армії, вторгшейся в нашу країну, легких танків було близько 900 тобто більше 20% всього танкового парку. У зв’язку з цим доречно порівняти основні тактико-технічні характеристики радянських і німецьких танків 1941 року (див. таблицю).

З таблиці неважко бачити, що радянські танки по основним показникам не тільки не відставали, але навіть перевершували танки німецько-фашистської армії.

Однак, окрім тактико-технічних характеристик існують такі поняття, як боєготовність, технічний стан машин, їх матеріально-технічне забезпечення. Ось за цими показниками наші танкові війська перед початком війни досить сильно відставали, особливо в прикордонних військових округах. Як зазначається у великій військово-історичної і навіть в мемуарній літературі, багато бойові машини перед війною вимагали середнього і капітального ремонту з заміною двигунів, що виробили свій ресурс. Негативно позначалася постійна гонитва тільки за кількістю бойових танків, забуваючи, що вони можуть ефективно використовуватися лише за умови своєчасного та якісного технічного обслуговування, для чого потрібні допоміжні машини, а їх виробництво відставало. Якщо в німецьких танкових частинах була достатня кількість машин технічного забезпечення, в тому числі тягачів, призначених для евакуації пошкодженої техніки з поля бою, а також полугусеничных транспортерів високої прохідності, що рухаються в одних колонах з бойовими танками і доставляють їм пальне, запчастини та ремонтників, то в Червоній Армії передвоєнного періоду тягачі існували лише в статутах і настановах, а реальний транспорт танкових військ складався з вантажівок типу ГАЗ-А і ЗІС-5. Стрілецькі ж дивізії, які взаємодіють з танковими частинами, пересувалися в основному пішими маршами, а запас для них перевозили численні кінні обози.

Не краще виглядала справа з підготовкою кадрів для обслуговування новітніх досить складних у технічному відношенні танків типу КВ і Т-34. Перепідготовка танкістів, навчених дій на легких танках Т-26 і БТ, що були довгий час основними бойовими машинами Червоної Армії, теж безнадійно відставала. Все це ставило наші танкові війська в невигідне, порівняно з противником, положення не могло не хвилювати танкових конструкторів.

Танк КВ був досить складною бойовою машиною, що вимагає для управління спеціально навчений, добре злагоджений екіпаж. Дізнавшись про те, що у військах бракує кваліфікованих конструкторів, хороших танкістів, дирекція Кіровського заводу спільно з конструкторським бюро запропонувала свою допомогу в справі навчання інструкторського складу для бронетанкових курсів і шкіл.

Начальник Автобронетанкового управління РККА генерал-лейтенант Я. І. Федоренко в квітні 1941 року видав наказ, за яким прямо на заводі організовувалася навчання заступників командирів танкових рот, батальйонів і полків по технічній частині. З них скомплектовали 4 групи по 20 чоловік і тут же приступили до занять.

Для навчання залучили викладачів Ленінградських бронетанкових курсів Б. А. Кастевича, А. Н. Шабанова, Ф. К. Шевазуцкого, представника військової приймання А. Ф. Шпитанова (старший военпред на Кіровському заводі), військпредів Н. С. Карлашева, М. Бубякина, В. Федосєєва, А. Лукіна, П. Розова, а також найбільш підготовлених інженерів, в числі яких був провідний конструктор танка КВ М. Л. Духів. Про нього журналіст Ст. А. Орлов писав:

«Лектором він був незвичайним, говорив про машину, як про живу істоту, відчувалося, що танк став для нього рідним дітищем. Це були навіть не лекції, а звід цілих практичних настанов, які увібрали в себе весь досвід, здобутий на випробуваннях».

Незабаром після початку серійного виробництва танків КВ на Кіровському заводі з кваліфікованих фахівців створили «Бюро експлуатації», на яке покладено контроль за використанням танків КВ у військових частинах. Одним з перших кроків цього органу з’явилася організація спеціальних бригад з робітників різних спеціальностей: водіїв, вооруженцев, трансмиссионщиков, електриків, радистів. Всі вони пройшли підготовку і виїхали до війська, щоб надавати практичну допомогу фахівцям технічних служб танкових частин, де були нові важкі танки КВ-1 і КВ-2. А на Кіровському заводі тим часом йшла мобілізація всіх сил і ресурсів для виконання програми випуску серійних танків і підготовки виробництва більш досконалого танка з сімейства КВ, яким були проекти КВ-3, КВ-4 і КВ-220.