Поети в усі віки були популярні – їх огортав ореол романтизму, загадковості, закоханості і відданості. Як не згадати серенади під вікном прекрасною обраниці (хоча вони не завжди були віршованими). В похмуре середньовіччя у людей було мало розваг, а вуличні поети і театри трохи скрашували сірі будні городян (за це їх ганяли церковні влади).
З плином часу змінювалося ставлення до артистів. « Робота» поетом ставала престижніше, багато таланти знаходили своє покликання при королівському дворі. Деякі країни відкривали своїх талантів, зароджувалася література.
В Росії 18 століття (втім, як і в усьому світі) називався століттям Просвітництва. У ті роки смути на престолі і палацових переворотів популяризація віршів посилювалася. Спочатку це були в основному перекладні вірші від французьких, німецьких, англійських авторів. Поступово російські автори почали створювати свої власні твори. Вони були виконані в дусі класицизму. Цей стиль ділив літературу на дві частини – низьку (сатиричні твори, комедії) і високу (трагедія, ода).
Ще одна наша «зірочка» — Михайло Лермонтов, який поєднав у собі талант поета і письменника. Він писав свої твори, відображаючи в них як філософські, так і особисті погляди. Саме його творіння найчастіше використовували для виконання романсів і опер, Лермонтов став тим парусом (дивна іронія долі – одне з його знаменитих віршів називається «Парус»), який вів багатьох поетів 19-20 століть. Знову ж таки, життя молодого поета трагічно обірвалося у 27 років, і знову на дуелі.
Можна сміливо сказати одне – починаючи з дешевих уявлень на вулицях, поезія зробила крок далеко вперед, ставши найяскравішим втіленням красивою і аристократичної літератури.
Вміння складати вірші в 18-19 століттях стало модним, декламувати їх – ще модніше. Багато поети отримували путівку в життя (звичайно, були і ті, кого не помічали, особливо якщо не було коштів, як би зараз сказали, просування своїх творів). Росія подарувала нащадкам найдивовижніших поетів, чиїми складами захоплювалися всі міста величезної імперії. Можна сказати, що поезія того часу – свого роду пам’ятник минулої епохи.