1944 рік. По всьому його фронту Червона Армія завдавала один за одним удари по гітлерівським військам. І майже на будь-якому його ділянці можна було зустріти частини і з’єднання, укомплектовані парашутистами.
Билися десантники і на Карельському фронті. Тут у червні 1944 року форсували широку і многоводную річку Свір, проривали довготривалу ворожу оборону і без відпочинку переслідували розбитого противника три гвардійських стрілецьких з’єднання, переформированные всього кілька місяців тому воздушнодесантных частин. Особовий склад «крилатої піхоти» у боях з ворогом виявляв справжній героїзм.
В ніч з 21 на 22 червня 1944 року в частинах йшла напружена підготовка до бою. По всьому березі річки перші траншеї досить щільно заповнювалися підрозділами і частинами, які повинні були форсувати її у складі першого ешелону. Ближче до річки, в укриттях, розташовувалися переправні засоби.
Командування прийняло рішення в ході тривалої артилерійської підготовки зробити перенос вогню в глибину оборони противника і позначити початок форсування річки переправою помилкового десанту. Передбачалося, що супротивник, виявивши переправу, відкриє вогонь з уцілілих артилерійських знарядь і мінометів, а можливо, і нових вогневих засобів. Це дасть можливість новим вогневим нальотом артилерії і авіації повністю ліквідувати вогневі засоби фашистів і тим самим забезпечити безперешкодне форсування річки наступаючими військами.
Підготовку помилкового десанту командир з’єднання полковник В. Блажевич (пізніше генерал-майор, Герой Радянського Союзу) поклав на 300-й гвардійський полк, який мав переправлятися на ділянці шириною 1,5 кілометра, між греблею гідроелектростанції «Свір-3» і містом Лодєйноє Поле. Наш берег панував над берегом супротивника, але мав істотний недолік: всі підходи до річки були відкритими на глибину один-два кілометри і більше. По той бік річки відразу ж від берега починалися великі ліси і важкопрохідні болота.
Почалася потужна артилерійська підготовка. Через два з половиною години шквал вогню став відсуватися в глибину оборони противника. Це послужило сигналом для виходу воїнів до річки і початку переправи помилкового десанту.
В кущах біля берега річки лежали плоти, на яких були розміщені макети фігур бійців і озброєння. Набиті травою, одягнених в обмундирування, з масками, опудала здалеку справляли враження живих солдатів. Сапери швидко спустили пліт на поду.
— До побачення, друзі! Бажаємо удачі! — крикнули слідом десантникам сапери.
— До зустрічі на тому березі, — відповіли вони.
— Пора! — махнув рукою старший групи Німчик. — Твій пліт другий праворуч, — попередив він ще раз свого сусіда Митарева.
— Є! — відповів йому Мытарев. І слідом за Немчиковым Мытарев, а потім Попов, Бекбосунов та інші спритно вискочили з траншеї і, притримуючи автомати, кинулися кожен до свого плоту. У кожного з них перехоплювало подих.
Німчик квапив. Поклавши на плоти гранати і спорядження, десантники, відіпхнувши його від берега, занурилися у воду. По тілу пробіг легкий озноб. Але ось ще кілька сплесків — і плоти, підштовхувані позаду дужими руками воїнів, плавно відійшли від берега й попливли в бік противника. Важким плотом важко було керувати. Підганяли водою, він прагнув вниз за течією.
— Тримайся, Маркелов, поднажми праворуч, — командував сусід Павлов.
Маркелов напружував свої сили, прагнучи впоратися з течією і надати плоту потрібний напрямок. Набрякла одяг, болтавшийся на шиї автомат заважали плисти і тягнули на дно.
Мытарев щось хотів сказати недалеко плывшему Малишеву, але стовп води, піднятий вибухом міни, накрив його разом з плотом. Коли він сплив на поверхню і відкрив очі, то побачив колом фонтанчики, утворені ворожими кулями. Вода кипіла.
Повільно, але наполегливо десантники просувалися вперед. За висловом осіб Попова, Зажигина і Бекбосунова Німчик зрозумів, що сили друзів вичерпуються, та й сам він відчував себе неважливо. Він намагався жестом показати десантникам, що до берега залишилося зовсім небагато, треба протриматися ще трохи. Важко сказати, чи зрозуміли вони свого командира, швидше немає, так як їх далеко розкидало один від одного, але кожен з них і без команди добре знав, що потрібно робити.
А на березі, до якого прагнули десантники, бушував ураганний вогонь нашої артилерії і мінометів. Над їх головами майже безперервно котилися важкі снаряди і міни «катюш». На допомогу десантникам прийшла наша артилерія. На першій траншеї противника майже біля самої води здіймалися розриви снарядів і мін, але воїни їх не боялись, вони сміливо прагнули вперед, до ворожого берега. Противник також посилив вогонь, і на воді стали все частіше з’являтися химерні стовпи води, сплески, подымаемые кулеметним вогнем. Але і це не лякало десантників. Навпаки, вони розуміли, що чим сильніший супротивник відкриє вогонь, тим краще буде вирішена задача.
Ворог вже давно помітив плоти і прийняв їх за початок форсування радянськими військами річки. Він відкрив по ним загороджувальний вогонь з усіх видів своєї зброї. Це як раз і потрібно було нашим артилерійським розвідникам і спостерігачам: вони засікли німецькі батареї і вогневі точки і підготували нові дані для їх придушення. Вогняний вал нашої артилерії то переносився з глибини оборони до річки — до переднього краю ворожої оборони, то повертався назад, знищуючи живу силу і вогневі засоби противника.
Коли плоти запливли на середину річки, весь наш берег з напругою спостерігав за героїчними діями відважних комсомольців, бажаючи їм швидше подолати стіну розривів снарядів і швидше ступити на тверду землю.
Серед десантників з’явилися поранені. Важко стало плисти Мытареву, ледве трималися на воді Бекбосунов, Німчик. Але воїни зібрали всі свої сили. Нарешті під ногами з’явився твердий грунт. Кидаючи плоти, десантники кинулися вперед на ворога, а в цей час за їх спиною по всій річці спускалися на воду сотні човнів та плотів. Здавалося, що їм немає кінця. Це ще більше підбадьорило радянських воїнів, додало їм сили. І якось зовсім несподівано, наскільки вистачило голосу, хтось із комсомольців крикнув:
— За Батьківщину! Вперед, парашутисти!
І ніби у відповідь на це багатоголосим луною пролунало могутнє російське «ура». Це кричали вже підходили до берега на катерах і «амфібія» автоматники.
Оборона ворога було зламано. Бійці йшли вперед, переслідуючи вцілілі розрізнені групи противника. І в загальному ланцюгу наступаючих, забувши про втому, ішли герої-комсомольці, зі славою виконали важливе завдання.
