Відступаючи під нашими ударами, німці рясно мінували дороги. Як показують полонені, вони здивовані нашим напором, умінням сміло маневрувати. Більшість полонених заявляють: війна набридла, і Німеччина приречена. Однак у силу жорстокої дисципліни солдати ще воюють.
За час нашого наступу в жовтні, а також у результаті завзятих боїв на вже зайнятих рубежах противник втратив більше 14 тисяч солдат і офіцерів, захопили великі трофеї.
Про цих боях в опублікованих у різний час спогадах зустрічаються, на жаль, різночитання. Навряд чи, наприклад, можна прийняти твердження колишнього командувача 3-ї Ударної армії генерала Галицького, вважає, ніби в Невельско-Городоцькій операції головний удар завдала його армія.
Завдання «… захопити р. Невель, забезпечуючи операцію групи військ з північно-заходу», поставлена перед 3-ї Ударної 29 вересня, вважати так не дає підстав. У наказі командуючого фронтом Єременко увага зосереджувалася на глибокому прориві довготривалої оборони противника під Невелем військами 4-ї Ударної армії з подальшим опануванням місцевістю в напрямку Полоцька.
При обговоренні жовтневого наступу виявилися деякі недоліки в плануванні Невельско-Городоцькій операції. Було ясно, що 4-а Ударна дуже важко справлялася з одночасним наступом на правому і лівому флангах.
Це призвело до того, що війська Східної групи генерала Кутузова не зуміли розвинути початковий успіх не тільки через бездоріжжя та бездоріжжя, але і тому, що не мали можливості посилити її за рахунок резерву армії.
Навіть на головному напрямку відчувалися брак пального, недоліки в засобах зв’язку, затримувалася евакуація поранених, не завжди з належною ефективністю використовувалася артилерія.
Звичайно, хоча і враховувалося вплив авіації супротивника, але те, що сталося насправді, перевершило очікування. Безперервні масовані удари — при сильному прикритті бомбардувальників винищувачами, — небачене до цього мінування доріг стримували наші війська.
Тільки з частин 2-го гвардійського корпусу наносили удари 300 німецьких літаків. Сюди, в смугу оперативного направлення Калінінського фронту, за розпорядженням Герінга був перекинутий 6-й повітряний флот.
Потім прибули п’ять піхотних і одна танкова дивізії Південного фронту, дві дивізії з-під Ленінграда, авіаційні підрозділи з району Києва. Можна уявити собі, яке важливе значення надавала ставка Гітлера наше глибоке вклиниванию в стик двох груп армій фашистської Німеччини — «Центр» і «Північ».
Істотне значення Невельско-Городоцькій операції і подальшим боїв, що розпочались в листопаді і особливо в грудні 1943 року, надавало наше Верховне Командування.
Умови, в яких відбувалися бої, вимагали масованих артилерійських ударів. Планування вогню не завжди було вдалим. В оперативному відділі тоді вважали, що окремі штаби дивізій і бригад не завжди справлялися з завданнями, що виникали із-за частих змін у ситуаціях бою, чесно визнавали свої недоробки в зборі інформації, доведенні всяких, нехай приватних, але в ряді випадків істотних, вказівок начальника штабу і начальників спеціальних служб.
Не завжди справлявся в настільки складних умовах відділ зв’язку, хоча його начальник І. Д. Ефимец ніколи не відмовляв нашим офіцерам прийняти ті чи інші термінові заходи для забезпечення зв’язку зі штабами дивізій і корпусів, безперервно переміщалися в смузі до трьохсот кілометрів.
І все-таки винятковий героїзм солдатів, офіцерів, високий в цілому рівень оперативно-технічної підготовки командирів полків і дивізій, не кажучи вже про корпусах, визначили перемогу військ в ці незабутні дні осені 1943 року. Визнанням цього було масове нагородження бійців, командирів і політпрацівників.