Померти, рятуючи острів | Історичний документ

У квітні 1945 року біля річки Одер під містом Штеттін після виконання важкої операції 1240-й Виборзький полк 372-й Новгородської дивізії чекав нового наказу. Долганова викликали в штаб полку. Підполковник Гладенко, людина високого зросту, темноволосий, чорноокий, уважно розглянув розвідника.

— Геннадій Семенович, нас чекає нова задача: з настанням темряви треба потай переправитися на острів, встановити, чи є там противник чи ні. Якщо є, постаратися знищити його або вибити звідти і закріпитися до підходу підкріплення. Підкріплення обов’язково буде.

— Наказ ясний,— відповів Долганов.

— Це прохання,— сказав Гладенко по-батьківськи.—Від того, як ви виконаєте, залежить життя тисяч солдатів і офіцерів. Треба зробити все, щоб німці подумали, що радянське командування переправу основних сил готує тут, через цей острів. Положення ваше буде дуже важким. По суті справи, ви викликаєте вогонь на себе. З собою можна взяти двох розвідників, одного з рацією.

— Дозвольте виконувати!

— Бажаю вам удачі,— сказав командир полку і потиснув Долганову руку. Потім затримав його на деякий час, щось подумав і запитав:

— Скільки вам років?

— Двадцять, товаришу підполковник.

— Залишіть у штабі документи і свої нагороди і у бійців теж.

Решту часу пішло на підготовку операції. Була підібрана невелика човен, проведено тренування переговорів по рації, встановлені позивні, розроблені і погоджені умовні знаки зв’язку. Розвідник Морозів, молодий хлопець, що йшов на серйозне завдання зі своєю рацією вперше, і Долганов не відходив від нього. Сам перевіряв і перевіряти ще раз його спорядження, тренувався працювати по рації. Одночасно думав, кого ж взяти третім. Мишка-моряка? Жиліна? Але вибір впав на сержанта Акашкина. Переговорив з сержантом, той охоче погодився йти з ним на небезпечну справу.

Дізнавшись про наміри, прибігли Ведмедик-моряк і Жилін.

— За що ображаєш, командир? — запитав Ведмедик-моряк.

— Я вас там буду чекати,— відповів йому Долганов, хоча і не знав, як там складуться обставини,— мені радист потрібен, розумієте, а вас ділити я не хочу. Бійця мені тільки одного дають.

Розвідники озброїлися фінськими ножами, пістолетом, автоматом, взяли кілька штук гранат, подсумки з запасом патронів і один ручний кулемет системи Дегтярьова.

Годин в одинадцять, коли зовсім стемніло, почали підбиратися до берега. З боку Балтики несло хмари, накрапав невеликий дощ. Погода сприяла переправі розвідників.

Сержант Акашкин першим увійшов у човен з ручним кулеметом і розташувався в носовій частині, на весла сіл єфрейтор Морозів, а Долганов сів на кормі з веслом управління. З особливою обережністю відштовхнулися від берега й попливли у напрямку острова. Кругом все тихо, спокійно, чути лише шепіт хвиль і шум дощу. Коли досягли середини рукави, німець випустив дві освітлювальні ракети. Без всякої команди все пригнулися до дна човна. Тепер в усіх була одна думка: помітили їх чи ні німці? Чому вони не стріляють? Значить, хочуть взяти живими без всякого обстрілу.

Померти, рятуючи острів | Історичний документ

— Повзе німчура,— сказав Ведмедик-моряк, стягуючи гімнастерку. В критичні моменти він завжди залишався в тільняшці.

Долганов послав у бік своїх червону ракету — умовний сигнал про допомогу — і одразу побачив, що від берега почали відділятися човни та інші темні предмети.

— Тримайтесь, браття! — крикнув він по ланцюгу оборони.— До нас ідуть свої.

З обох берегів заробила артилерія. Міни та снаряди рвалися в обох руслах річок та на острові. Коли німецькі човни наблизилися до острова метрів на сто, Долганов і Ведмедик-моряк почали поливати їх з ручних кулеметів.

— Так їх, командир! — кричав Ведмедик-моряк, бачачи, як після чергової стрільби німці вискакують з човнів у воду. Але фашисти переправлялися по всій довжині острова. Кулеметникам доводилося міняти позиції, бігати вздовж нього. Переднім німецьким човнах до берега залишалося вже всього близько тридцяти метрів. Німці обсипали бійців градом куль. В живих захисників залишилося всього три людини: Долганов, Жилін, Ведмедик-моряк. І в цей час стрілецька рота 1240-го Виборзького полку висадилася і з ходу пішла в бій з німецькими десантниками. Заробили станкові кулемети і міномети, доставлені на острів нашими бійцями, і німцям так і не вдалося зайняти його, вони змушені були повернути назад.

Стрілянина вщухла, і в цей час бійці почули звук канонади, яка лине з боку міста Штеттіна. Там почали наступати наші війська.

— От і все,— сказав Долганов і ніби провалився в безодню.

Мишко-моряк підняв його на руки, посадив у човен і переправив на інший берег. Їх зустрічав підполковник Гладенко, поруч стояв капітан Скляренко.

— Що з ним? — запитав командир полку.

— Спить,— відповів Мишко-моряк.

— Уявіть всіх до нагороди,— сказав Гладенко капітану.

За бойову операцію на острові Долганов отримав третю за рахунком бойову нагороду — орден Вітчизняної війни II ступеня.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: