У боях під Сталінградом Волзька військова флотилія зробила неоціненну допомогу в обороні міста.
С. П. Лисенка на флотилії пам’ятають усі. Це йому, безстрашному командиру, дивізіон бронекатерів багато в чому зобов’язаний своїм гвардійським званням. Пам’ятають і останній подвиг офіцера Лисенко.
Стало відомо, що група наших бійців з боями відійшов до берега. Половина їх була поранена. Ворог насідав. Бій був нерівним — гітлерівців було в кілька разів більше, ніж наших. І тоді Лисенко повів на лівий берег бронекатер. Повів сам, як завжди робив, коли випадало найважче завдання. Разом з командиром дивізіону пішов його заступник по політичній частині Н. Н. Журавков.
Біля берега гітлерівці обстріляли катер. Важко поранений командир дивізіону. Командування кораблем взяв на себе Микола Микитович Журавков. Він теж був поранений, ледве тримався на ногах, але не подавав виду. Бронекатер підійшов до берега, взяв всіх радянських бійців і під вогнем, повільно розсовуючи крижини, попрямував до лівого берега. Журавков довів корабель до Ахтубы. Передав лікарям свого друга Лисенко, всіх інших поранених. І тільки тоді дізналися, що політпрацівник теж поранений. Без кровинки в обличчі, він повалився на руки санітарам.
Волга покривалася льодом. Кораблі, не пристосовані для дій в льодовій обстановці, метр за метром, з розгону, пробивали шлях. За короткий час вони доставили на правий берег 65 тисяч солдатів і понад 2 тисяч тонн боєприпасів та інших вантажів. З обложеного міста було евакуйовано 35 тисяч поранених і 15 тисяч жителів.
Найважчий рейс видався загону бронекатерів під командуванням старшого лейтенанта Бориса Миколайовича Житомирського. Перед самим походом молодий офіцер був прийнятий в кандидати партії. Катери пробилися крізь лід, вивантажили боєприпаси. На зворотному шляху по них відкрили вогонь ворожі танки. Один танк моряки підбили. Але тут снаряд потрапив в командирську рубку. Повис на штурвалі убитий рульової Ємєлін. Житомирський, поранений в обидві ноги, сам став за кермо. У нього вистачило сил вивести катер з-під обстрілу. Коли впав командир, повів корабель боцман старшина 1-ї статті комсомолець Кулешов. Загін повернувся на базу, не втративши ні одного катера.
Житомирський довго пролежав у госпіталі і знову повернувся на флотилію. Я його зустрів на одному з кораблів. Кульгає: ліву ногу замінив протез. Але сповнений енергії: «Ми ще повоюємо!»
Двадцятирічного лейтенанта Василя Михайловича Загинайло з кількома розвідниками і радистами. Послали в групу військ полковника С. Ф. Горохова, дравшуюся на ізольованому місці на північній околиці міста. Висадившись на берег, моряки зараз же зв’язалися з кораблями і почали коригувати вогонь. Загинайло переносив свій корективний пункт, то в передову траншею, то поруч з КП полковника Горохова, а то і на нічийну смугу. Кілька днів він з радистом старшиною 2-ї статті Миколою Пурыкиным провів під підбитим танком в безпосередній близькості від противника і звідси коригував вогонь. Працював він вміло, снаряди падали виключно точно. Мужність і майстерність лейтенанта високо оцінило командування сухопутних військ. Командарм в. І. Чуйков представив його до двох орденів Червоної Зірки та Червоного Прапора.
— Наш найкращий мінер, — сказав про нього начальник штабу бригади.
Я дізнався, що минулої осені Селянкин на чолі загону з 30 моряків висадився у ворожому тилу. Завдання було незвичайне: вони повинні були зірвати ворожі переправи на Дону. Матроси тягли на собі сотні кілограмів вибухівки. Провели розвідку. У великому вигині Дону у німців діяло кілька понтонних мостів. Моряки пройшли вгору за течією і, ховаючись в очеретах, приступили до справи. На плоти укладався потужний заряд вибухівки. Найскладніше — так встановити підривники, щоб вони спрацювали, коли плавучий фугас опиниться під мостом. Спорядженням хв керували старшини 2-ї статті В. І. Печалін і В. П. Кромарев. Нарешті все готово. При мерехтливому світлі німецьких ракет моряки по пояс заходять в крижану воду і пускають міни за течією. Спочатку все йшло добре. Селянкин безпомилково розрахував напрямок течії, і фугаси пливли без перешкод. Але подув вітер, і деякі міни змінили напрямок, їх прибило до зарослої очеретом мілині. Не замислюючись, Селянкин і Кромарев попливли туди. Найменший дотик до мін загрожувало вибухом, але офіцер і старшина не думали про це, відводили плотика на стрижень, на місця з самим швидким плином.
Над річкою загриміли вибухи. До ранку все понтонні переправи були зруйновані. Моряки діяли в розташуванні противника, поки не витратили весь запас вибухівки. Через 22 дні Селянкин майстерно провів групу через лінію фронту до своїх.
Моряки флотилії згадують хвилюючі дні контрнаступу наших військ під Сталінградом. Правда, кораблі в цей час не могли брати активної участі в боях: заважав лід. Бронекатери з величезними труднощами пробивали його. У ніч на 21 листопада один з катерів двічі з бойовими вантажами пройшов через річку до заводу «Червоний Жовтень». Під час другого рейсу корабель був пошкоджений ворожими снарядами і втратив хід. Його прибило до берега на очах у противника. Моряки замаскували катер простирадлами. Екіпажу дозволили сховатися в берегових бліндажах, але ніхто не покинув корабель. Весь день під ворожим обстрілом моряки латали проломи, викачували воду. З настанням темряви бронекатер був відбуксований в свою базу.
У донесенні, де описувався цей випадок, наводився лише номер бронекатери.
— А чому не названі імена людей? — запитав я у начальника штабу.
Він знизав плечима:
— Так адже важко було визначити відзначилися. Всі працювали як належить.