Подвиг 16 воїнів | Історичний документ

Не забуде тихий Дон ратного подвигу 16 воїнів під командуванням молодшого лейтенанта В. П. Кочеткова з 40-ї гвардійської стрілецької дивізії. Велич їх подвигу в тому, що вони одними з перших показали приклад виконання наказу Батьківщини «Ні кроку назад!».

Це відбулося в другій половині серпня 1942 року, до початку другого місяця Сталінградської битви, в п’яти кілометрах до північно-заходу від станиці Сиротинській. Тут на висоті 108,9 — Козацький курган тримали оборону 16 молодих бійців. Кругом — донська степ, випалена сонцем і опалена порохом битв. Гвардійцям було наказано перепинити ворогові шлях на схід.

Вони знали, що чекає важкий, нерівний бій до підходу підкріплення, і добре до нього підготувалися. Перед обличчям грізної небезпеки вони дали один одному клятву високо тримати звання гвардійця і з рубежу не зійти. Святий закон гвардійців — битися до останнього патрона, до останньої краплі крові. Цим законом слідував кожен воїн 40-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора А. В. Пастревича. Гвардійці, вчорашні авиадесантники, охоплені патріотичним поривом і ненавистю до ворога, рвалися в бій. І в перших же боях з фашистами вони проявили найбільшу самопожертву і справжній героїзм.

Подвиг 16 воїнів | Історичний документ

— Ну що ж, сомнем і «чистокровних»,— спокійно промовив гвардієць Штефан.

Почекавши зручний момент, лейтенант Кочетков скомандував: «Для арійців патронів не шкодувати!». Важко було гвардійцям, але вони перемогли і на цей раз. Залишивши біля підніжжя кургану 50 трупів, гітлерівці відійшли. Але вони не змирилися зі своєю поразкою.

Ледь настав ранок нового дня, як ворог відновив наступ. На окопи гвардійців, які не мали жодного протитанкової рушниці, кинулися 12 танків. Зібравши навколо себе бійців, поранений Кочетков сказав їм: «Ми — воїни, країна відзначила нас високого звання — гвардійців. Виправдаємо ж, друзі, це звання. Ви пам’ятаєте панфіловців. Так от і нам відступати нікуди. По місцях… Гранати до бою!».

2 головних танка були підбиті, але інші не наближалися до окопів. Один з гвардійців з гранатою в руці кинувся під гусениці ворожої машини. Назустріч іншим танкам зі зв’язками гранат кинулися хоробрі з найхоробріших. Ось вже підбито чотири танки, але й ряди гвардійців сильно порідшали. В строю залишилося тільки четверо: М. Степаненко, Ст. Чирков, М. Шуткомов і важко поранений Ст. Кочетков.

Поклавши в укриття свого вмираючого командира, троє героїв взяли зв’язки гранат і з вигуком: «Нас не візьмеш!» кинулися під танки, підірвавши їх.

На схилах висоти виднілися 6 згорілих танків. Так закінчився смертельний поєдинок.

Дивізійна газета «Гвардія» присвятила подвигу кочетковцев цілий номер, який вийшов під заголовком: «Їх імена не забуде Батьківщина. Будемо такими ж, як 16 героїв-гвардійців».

Подвиг відважних героїв був прийнятий на озброєння дивізії як зразок гвардійської стійкості, героїзму і відваги. Він став символом поведінки в бою для кожного бійця і командира.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь