З твору Усової Маргарити
Як тільки увійшли німці в місто, першим ділом вони почали шастати по квартирах, нишпорити по шафах і валізах, шукаючи привабливі речі, і брали масло і цукор. Я їх дуже боялася, коли чула, що вони йдуть, замикала двері і не пускала.
На другий день, коли ми з братом пішли за водою, на зворотному шляху загнали нас німці в під’їзд і зняли тілогрійки, і нам довелося йти роздягненими. Нудно було без шкіл, не давали хліба. Люди були холодні і голодні. Німці знущалися над населенням, били батогами і розстрілювали. Одну нашу знайому розстріляли, а одну били батогами за те, що вона єврейка. Такі митарства тривали два з половиною місяці.
З настанням темряви ставало ще важче. Спати не хотілося, і ніч проходила майже без сну. Не спиться: все чекаєш, прислухаєшся. Вийдеш іноді у двір, і в нічній тиші чути: далеко-далеко десь гуркоче артилерія. І думаєш: адже там наші, рідні, і сльоза-то мимоволі навертається на очі.
Вранці встанеш з головним болем, адже попереду сірий безрадісний день, день бездіяльності, ходіння з кута в кут.
З твору Степанової Клавдії
У нас була дуже зла собака німецька вівчарка. Вона була у нас не прив’язана. І раптом звідки ні візьмися входить до нас у двір німець. Собака в цей час була в сараї. Собака, не зволікаючи часу, вискочила з сараю і кинулася на німця. Німець озвірілий вистрілив з гвинтівки в собаку. Собака заверещала і побігла до сараю. З тих пір озвірілі німці до нас з вулиці не входили в будинок. І ми цьому дуже раді. Але потім наша собака одужала. Зараз може битися з озвірілими фашистами.
Цей випадок так мені запам’яталось, що навіть як згадаєш, стає шкода цю собаку.