Проти 2-го Каларашского прикордонного загону противник зосередив основний удар у напрямку міст Хуши і Ясси, де проходили залізні і шосейні дороги, мости через річку Прут. То було ще початок Другої світової війни.
З настанням темряви румуни розмінували ділянки мостів на своїй стороні і намагалися здійснити цю операцію і на радянській території. Але їм завадили наші прикордонні наряди. Вони щільно прикрили підступи до мостів і всіх, хто з’являвся тут, знищували.
Про те, як розгортали події далі, розповів Степан Семенович Звєрєв — колишній стрілець: «У 2-й прикордонний загін нас було покликане 12 осіб, усі — з Кизнерского району. Після початкової підготовки бійців розподілили по заставах. Мене направили на 12-ю заставу 3-ї комендатури. Наша застава знаходилась в селі Немцены. Її начальником був лейтенант Левченко.
Межа проходила по Пруту, ширина річки всього 30— 40 метрів.
22 червня 4 години ранку. Було ще темнувато. Фашисти почали без всяких пострілів переправлятися через річку на нашу сторону. Як тільки вони досягли радянського берега, з-за Пруту їх стали підтримувати вогнем артилерії і мінометів. Нам довелося оборонятися, бити по них з рушниць і кулеметів. У мене була гвинтівка. Ми вели вогонь безперервно. Не відступали ні на крок. В бій вступили також наші артилеристи. Протягом доби ми не дали ворогові заглибитися на радянську територію. Гітлерівці понесли великі втрати. В перший же день ми взяли в полон фашистського офіцера.
Після десяти діб боїв на кордоні нас за наказом командування змінили інші військові частини…»
Документи свідчать, що в боях на напрямку Хуши і Ясси воїни-чекісти Каларашского прикордонного загону тільки за сім діб, за неповними даними, вивели з ладу близько 2500 солдатів і офіцерів, три знаряддя, бронемашину і сім станкових кулеметів противника. Вони утримували фашистів на кордоні протяжністю 140 кілометрів, успішно вели розвідку у ворожому тилу.
Прикордонники 25-го Кагульського загону охороняли ділянка довжиною 222 кілометри. У 1941 році тут теж було неспокійно. Почастішали провокації з румунської сторони. З урахуванням цього 12-18 червня проводилася військова підготовка партійного і радянського активу прикордонних населених пунктів.
«У перші години бою за зброю взялися не тільки бійці і командири, але і дружини начальників застав і інших офіцерів,— згадував Микола Костянтинович Токарєв.— Я воював у складі маневреної групи при штабі загону, був другим номером ручного кулемета. У третій день війни перед нашою групою поставили завдання: забезпечити оборону і запобігти прорив противника на стику з сусіднім підрозділом. Перший номер кулеметного розрахунку отримав поранення і тому не міг вести вогонь. Я тут же взяв на себе його обов’язки, обстріляв групу противника, які рухалися до нашого переднього краю.
Був і такий випадок. Разом з іншими прикордонниками мені дали наказ: у що б то не стало доставити донесення в штаб загону. Термін був визначений дуже стислий. Місцевість прострілювалася артилерією противника. Незважаючи на це, донесення я доставив своєчасно. Потім повернувся в свою маневрену групу і разом з усіма продовжував відбивати натиск ворога…»