Плутарх гуляє по Стародавньому Риму | Історичний документ

«Ісіда» повільно повзла по Тибру, повторюючи його звивини. Вона немов ввинчивалась в горбисту рівнину, і кожен виток наближав її до Риму.

З тих пір як багач Геминий надумав переобладнати барку для зерна в прогулянкове судно, від пасажирів не було відбою. Шлях від «морської готелі», як у той час називали Остию, до самого міста займав всього чотири години. Крім того, він рятував від незручностей — трясіння, дорожнього пилу, настирливості жебраків, які втікали за возами і ледь не бросавшихся під колеса.

В дорозі чужинці і жителі Італії встигали відпочити від морської хитавиці і перезнайомитися один з одним. Худий сирієць, блискаючи очима, розповідав про своїх римських покровителів, які, якщо йому вірити, були накоротке з самим імператором.

Пышнотелый колх метушився на палубі біля шкіряних мішків, набитих, як всі вже знали, подарунками для впливових земляків. Блакитноокий білявий німець, примостившись біля каюти керманича, щось розпитував на своєму варварському говіркою.

Корми була завалена кошиками, источавшими тонкий запах фіалок. Як цербер, поблизу них сидів чоловік середніх років з засмаглим зморшкуватим обличчям. За час плавання він не промовив ні слова. Але варто було кому-небудь наблизитися, він дивився з недоброжелательством. Можна було подумати, що він охороняє не лише свій товар, але і його аромат, не бажаючи, щоб ним користувалися даром.

Чорнобородий широкоплечий чоловік, по зовнішності грек, був поглинений развертывавшимся з палуби видовищем і, здавалося, не чув балаканини і не помічав метушні. В його злегка подовжених очах спалахували і гасли вогники. Залучається чимось на березі, він переходив з одного борту на інший, примудряючись при цьому не наступати на поклажу.

Близько полудня поля і священні гаї Лація почали змінюватися міськими будівлями. З правого борту видно пришвартовані до берега баржі і снують по їх палубах напівголі вантажники. Барка входила у вічне місто. Вже видно було мовляв, на якому хвилювалася натовп. Люди розмахували руками і кричали.

Марно було б шукати серед зустрічаючих покровителів сирійця, земляків колха або покупців, які побоюються, що їм не дістануться кампанские фіалки з зав’язаних рогожами кошиків на борту. Це були напівголодні римські клієнти, не гнушавшиеся ніяким заробітком.

Піднести речі, вказати місце для ночівлі, скласти компанію в сумнівній оборудці було для них звичайним заняттям. Судячи з зім’яте і брудним гиматиям і тогам, за змішаною волоссю, вони проводили ніч під мостом або прямо на набережній. Той, хто був у Римі вперше, міг цього не знати.

Плутарх оплачує екскурсію по Риму

— Що це за люди? — спитав чорнобородий у керманича.— Чому вони кричать?
— Глашатаї,— незворушно відповів вождь.
— У нас в Херонеї один глашатай на все місто,— відгукнувся чужинець.— Коли він що-небудь оголошує, всі слухають. А ці люди намагаються перекричати один одного…
— Порівняв кошеня з левом,— усміхнувся керманич.

І вже не звертаючи уваги на чужоземця, заволав:

— Гей, на носі! Готуй канат!

Через кілька миттєвостей барка пришвартувалася до кам’яного молу, і пасажири, підхопивши свою поклажу або доручивши її носіям, поспішив зійти на берег. Залишилися без роботи волали так само відчайдушно.

— Весь Рим! Весь Рим! Прогулянка по семи пагорбах за сім сестерціїв!
— Пам’ятки Форуму та Марсового поля! Не проходьте мимо!

«Ось воно що,— подумав грек.— Керманич пожартував. Ні, це не глашатаї! Скоріше їх можна назвати торговцями. Вони знайомлять з красотами столиці». Попереду виникла якась суперечка. Торговець фіалками!

— Твої безсоромні очі! — вмовляв він якогось юнака.— Денарій! Розпестили вас дармовим хлібом! Тобі б за плугом ходити, а не приїжджих оббирати, бродяга!
— Ти що мене хлібом коришь! — огризався юнак.— Адже не ти мене годуєш, а імператор! Хліб-то не твій, а єгипетський! І ти ж не хліб привіз продавати. А?
— Тобі відомо, скільки коштує жалюгідна комірчина під дахом? — кричав інший.
— У самого грошей кури не клюють! — не вгавав перший юнак.— Кошик квітів — кошик грошей.
— Дай йому, Валерій! Дай! — кричав третій.

Невідомо, чим би закінчилася ця суперечка, якби не почувся вигук:

— Хто мене проводить по місту?

Натовп одразу ж відринула, залишивши старого селянина з його кошиками. Клієнти оточили чорнобородого. Це він шукав провідника.

— Я! Я! Візьми мене! Не пошкодуєш! — чулися голоси.

Чужинець, усуваючи простягнуті до нього руки, сказав:

— Валерій! Мене поведе Валерій!

Обличчя юнака покрилося рум’янцем, очі заблищали. Мабуть, його обрадувала перспектива заробітку. Вони відійшли в сторону і деякий час йшли мовчки. Вручаючи юнакові срібну монету, грек заговорив першим:

— Судячи по твоєму імені, ти зі знатного роду?

Єгипетський обеліск

Бродяга спохмурнів і щось буркнув собі під ніс. Відчувалося, що ця тема йому неприємна.

— Отже, почнемо,— обірвав він.— Зверни увагу на цей міст, той самий, який захищав колись Горацій Коклес. На тій стороні — Ватиканський холм. Там був табір етруського царя Porsenna, який прийшов, щоб силою повернути вигнаних римлянами Тарквиниев. Але мужність, виявлену Горацієм, Муцием Сцеволой та іншими героями та героїнями, змусили Порсенну укласти з нами почесний мир…
— Ти так думаєш? — перебив чужинець.— Але чому Пліній Старший, описуючи умови цього світу, вказує, що римлянам було заборонено користуватися залізом для виготовлення зброї? Який вже там шана!У всякому разі, етруски відступили,— продовжував юнак.— Tarquinia в Рим більше не повернулися. Але вони залишили про себе пам’ять. Поглянь сюди. Це отвір з випливають з нього брудним потоком — закінчення клоаки, яку з найдавніших часів називають Найбільшою. Tarquinia осушили з допомогою клоаки заболочену низину, на якій зараз знаходиться Форум, куди ми йдемо. За цією стіною цирк. Його називають Найбільшим. Він теж побудований Тарквиниями…
— Мимоволі подумаєш, варто було їх виганяти,— вставив чорнобородий.— Вони могли спорудити ще що-небудь путнє.
— Вони були тиранами,— заперечив юнак.— Після їх вигнання в Римі утвердилася Республіка. Тепер поглянь на цей камінчик.
— Ого! — вигукнув чорнобородий.— Так адже це єгипетський обеліск. Я бачу ієрогліфи. Не з-за цього обеліска постраждав нещасний Корнелій Галл?

Плутарх гуляє по Стародавньому Риму | Історичний документЦицероне. Коли ти сказав про те, що тебе відвідують гості парами, я зрозумів, що Плутарх — це ти. Але тепер поясни мені, навіщо тобі знадобилося з’єднувати в одному оповіданні людей, розділених багатьма століттями?
— Дозволь мені не відповісти на твоє питання, як ти не відповів на моє перше запитання, при нашій зустрічі,— відгукнувся Плутарх не відразу.— Але я думаю, що ти це зрозумієш, коли прочитаєш мій сувій. Зайди через кілька днів в крамницю Максенція. Він буде залишений для тебе.

Продовжуючи шлях один, Плутарх зіткнувся з дивною ходою. По бруківці рухалися щільні і вгодовані люди. На деяких поверх гиматиев були фартухи в борошні. Передні несли жердини з нанизаними на них круглими хлібами. Люди щось вигукували. Прислухавшись, Плутарх вловив повторявшееся кілька разів ім’я «Квінт Скрибоний».

«Звичайно, це булочники,— подумав він.— І Скрибоний, напевно, теж був булочником. Він заповідав своїм колегам якусь суму, обумовивши, що в день його народження, в липневі календи, вони будуть проходити по місту, нагадуючи всім зустрічним, що він жив. Що я знав про Римі до сьогодення? Рим моїх книг заселений одними великими людьми: Ромулом, Нумой Помпилием, Валериями — бородатими консулами, засновниками Римської республіки. У ньому не було волоцюги Валерія, Квінта Скрібонія, продавця фіалок. У ньому не було живої буденності, а вона теж прагне безсмертя і її гідна. І, може бути, на запитання Валерія мені доведеться відповісти самому?»

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: