У перший час фашистські льотчики не звертали особливої уваги на плавучу фортецю, не раз вогнем преграждавшую їм шлях до міста. Вони продовжували літати тим же курсом. Але незабаром плавбатарейцам вдалося збити «юнкерс». Тоді гітлерівці по достоїнству оцінили зенітників.
В обстановці безперервних повітряних тривог, в гуркоті й диму минали дні, тижні. У перервах між нальотами ворожої авіації проводилися бойова навчання, культурно-масові заходи.
На плав-батареї була хороша бібліотека. У звільнення особовий склад не ходив. Зв’язок здійснювалася по радіо і з допомогою катера, який доставляв морякам все необхідне, в тому числі і свіжі газети.
З наближенням фронту до Севастополя плавбатарее все частіше доводилося вступати в сутички з противником. Починаючи з 30 жовтня 1941 року, бойові тривоги слідували одна за одною.
На море вирували осінні шторми. В один з них, який розігрався у листопаді, плавбатарею зірвало з якоря і понесло до Качі. Німці помітили дрейфуючу мета і вдарили по ній з танків.
Тоді батарейці відкрили вогонь з гармат і зеніток. Заговорили великокаліберні кулемети ДШК. Не бажаючи ризикувати, противник повів машини від берегової риси.
Плавбатарея, не маючи власного ходу, продовжувала дрейфувати. Це викликало занепокоєння на командному пункті штабу ОВР.
— Вирушайте в Південну бухту, — розпорядився оперативний черговий. — Разом з капітаном буксира «СП-14» Сапєгою переведіть плавучу батарею в Козачу бухту. На допомогу візьміть буксир «СП-13».
Батарею ми побачили здалеку. Вона не схожа ні на одну з відомих плавзасобів — звичайна металева коробка без носа і корми, з стирчать стволами гармат і зенітних автоматів. На щоглі майорів військово-морський прапор.
Наблизившись на буксирі, ми прийняли швартові кінці. Від шуму двигунів та гвинтів заклало вуха. Я за звичкою поглядав на небо.
— Пристосувалися ви прикривати інших, — посміхнувся капітан «СП-14» В. М. Сапега.
— Але тут це ні до чого. Батарея кого завгодно прикриє. Недарма її прозвали «Не чіпай мене».
У вогневій могутності нашої підопічної ми наочно переконалися під час буксирування. Противник намагався атакувати батарею з повітря, але безуспішно. Зенітники жодного разу не допустили ворожі літаки на дистанцію прицільного бомбометання.
Перехід виявився надзвичайно складним. Два буксири волочили за собою величезну магнітну масу, волочили по фарватеру, «начиненному» ворожими донними мінами. До того ж, таку махину важко було утримати на курсі.
Навіть легкий вітерець, напираючи на високі борти, зносив плавбатарею в бік. Поки досягли Козачої бухти, я втомився більше, ніж під час будь-якого з найбільш важких бойових походів.
Батарею поставили на мілину, завели якоря. Там вона й перебувала до кінця оборони Севастополя. Тепер в обов’язок батарейцев входило прикривати і херсонеський аеродром. Було організовано надійне взаємодія з нашою авіацією.