Донесення окружного коменданта «З», «начальника військовополонених» при командуванні тилу груп армій «Північ», від 28 грудня 1941 року, спрямоване в ОКХ, містить дані на 1 та 15 грудня 1941 року:
Військовополонені хворіли переважно висипним тифом. Смертність становила: у другій половині листопада — 5%, а в першій половині грудня — вже 6,5%.
Смертність в дулагах і шталагах тилового району групи армій «Північ» (табору № 100, 320, 332, VIE, XXIB) досягала в грудні 1941 року, згідно з офіційними німецькими даними, близько 20% щомісяця, а в таких таборах, як офлаг VIE у Пскові (де у грудні 1941 року і в січні 1942 року розміщувалася штаб-квартира групи армій «Північ»), цей відсоток був значно вище.
У Донбасі смертність працювали на шахтах військовополонених становила щомісяця 12%.
Вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі суворо засудив ці масові злочини гітлерівців: «Поводження з радянськими військовополоненими характеризувалося особливою нелюдяністю».
Смерть багатьох з них була результатом не тільки дій окремих членів охорони або умов життя в таборах, що доходили до крайнощів Вона була результатом систематичного плану здійснення вбивств».
Про ці злочини добре знали всі вищі командири вермахту і дуже багато інших офіцерів, не кажучи вже про безпосередніх виконавців, — комендантах таборів для військовополонених, їх штабах, табірній охороні, конвоирах і. т. д.
На процесі гітлерівського фельдмаршала Лееба та інших відбувся наступний діалог між американським прокурором і колишнім начальником генерального штабу генерал-полковником Гальдером:
«Прокурор: чи Знали ви про сотні тисяч радянських військовополонених, які померли в результаті нелюдського поводження з ними?
Гальдер: Я чув про це.
Прокурор: Про факт масового вимирання радянських військовополонених було взагалі відомо військовим командирам, чи не так?
Гальдер: Припускаю, що значне число вищих командирів знала про це».
Злочини гітлерівців, що чинилися в таборах для радянських військовополонених, стали предметом детального вивчення створеної в Радянському Союзі Надзвичайної державної комісії, яка відразу ж після звільнення окупованих районів проводила опитування тисяч уцілілих свідків, організовувала ексгумацію останків жертв, представляла докази (фото тощо) і опубліковувала результати своєї роботи у формі повідомлень, які розкривають положення в усіх найбільш великих таборах знищення, організованих гітлерівцями для радянських військовополонених.
Поряд з показаннями тисяч живих свідків про умови у таборах для радянських військовополонених кажуть також німецькі документи, фото і табірні накази.
Про це незаперечно свідчать і загальні могили заморених голодом замордованих і розстріляних радянських людей, виявлені при кожному таборі.
Про незліченні жертви говорять і повоєнні висловлювання тих осіб, які несуть відповідальність за такий стан речей.
У таборах для радянських військовополонених, особливо в 1941 і 1942 роках, гітлерівці спеціально створили нелюдські умови існування, що спричинило за собою масове вимирання військовополонених.
Смерть радянських військовополонених у дулагах і шталагах не була природною смертю — це було планомірне і систематичне винищення людей. Те, що діялося в таборах для радянських військовополонених, занадто жваво нагадувало гітлерівські концтабори: назви «дулаг» та «шталаг» нікого не можуть обдурити — це були ті ж табори смерті.
У них не вистачало лише газових камер і крематоріїв, щоб повністю прирівняти їх до Освєнциму і Бухенвальду. Але зате по жахам вони часом перевершували останні.